Розділ 18. "Крижень"

— Та куди ж ти ведеш! — репетував на мене магістр Фланаган. — Тут треба петлю робити, а ти спіраль виводиш!

Я вправлялася у виплітанні заклинання «Крижень» — бойового, складного по своїй структурі, проте, як сказав учитель, дуже дієвого. Воно мало утворити кілька десятків крижаних голок, які розліталися віялом, вражаючи суперників.

Та от тільки не виходило в мене нічого. Вода, яка конденсувалася з повітря, ніяк не хотіла охолоджуватися та кристалізуватися у лід. Фланаган вже на піну сходив, проте ніяк не міг пояснити мені, де саме я роблю неправильно.

— Ну так навчилися б нормально малювати — і не довелося б тоді горлопанити.

Звісно ж я кривила душею, його малюнки були хоч і схематичними, але чіткими та зрозумілими. І з простішими заклинаннями спрацьовували на відмінно. Але тут двовимірна модель не працювала. І треба було знаходити вихід, бо більшість складних заклинань, які я мала опанувати ще тут, у магістра, якраз і мали хитрі схеми плетіння.

Та й ми з Фланаганом, в один з моментів, коли не цапалися, як два коти, дійшли згоди в тому, що мені варто вивчити якомога більше навіть академічних, щоб мати змогу швидше їх відтворювати своєю однією рукою. Бо ж навряд чи хто буде зі мною панькатися в Академії, як це робив магістр.

Хоча й він не сказати б, щоб дуже панькався.

Он і зараз блискавки з очей метав від безпорадності.

Магістр і раніше не був прикладом врівноваженості, а відтоді, як повернувся з королівського палацу тиждень тому та отримав від мене магічний удар, і взагалі мов з ретязя зірвався. Добре, хоч пити перестав.

Я взагалі на свій рахунок це сприйняла, думала, що то побічний ефект від удару так проявляється, але Фланаган проговорився мені про причину. Точніше, її я сама склала з його обірваних фраз, які він кидав під час занять чи у їдальні.

Перша з них була тоді зранку у моїй спальні: йому запропонували викладати в Академії. І якщо спочатку я думала, що він мав би радіти, що його не забувають, то потім побачила, що він геть тому не радий.

— Одну недолугу навчити не можу, а в Академії їх десятки будуть, — бурмотів він, коли в мене щось не виходило.

— Та навіщо мені ще той клопіт з конспектами та лекціями? Це ж все з нуля починати! — вигукував він, коли сліпав коло рахунків та розрахункових книг.

— І з дому зайвий раз виходити не хочеться, а то щодня доведеться! — а це, коли отримав вісника, де його запрошували на товариську зустріч.

— І чому я можу навчити тих «академіків», — зневажливо, — якщо сам ні на що не здатен? — так або дуже подібно він говорив найчастіше, коли, забувшись, намагався сплести те чи інше заклинання. У такі моменти він приходив у найглибший розпач. І не дай магія потрапити йому під гарячу руку — міг би, спопелив би на місці.

От і тепер відчував свою неповносправність, тож і бісився, і зло на мені зганяв. Та ще і я до жару приском сипнула своєю колючою відповіддю. Перепросити чи що?

Та я не встигла нічого зробити. Фланаган, який до того метався, мов звір у клітці, тепер завмер і задумливо подивився на мене. Не буду кривити душею: холодок по спині пробігся. Бо злого і єхидного магістра я вже знала і зовсім не боялася, навпаки, мені цікаво було вступати з ним у словесну перепалку. А от такого, зосередженого і навіть натхненного, бачила вперше. І не знала, чого чекати. Й від того ставало моторошно.

Чоловік спробував зайти мені за спину, проте я поверталася обличчям до нього з кожним його кроком.

— Та замри ти! — гаркнув він

— Що ви вже придумали? — зовсім не бажала слухатися, поверталася й далі, щоб не випустити чоловіка з поля зору.

— Зупинися — і побачиш!

— Розкажіть, то зупинюся, — не вгавала я.

І зрештою, чого і варто було очікувати, магістрові урвався терпець. Коли ми майже обійшли повен оберт навколо моєї осі, він зробив різкий неочікуваний випад вперед, схопив мене за плечі та силоміць розвернув спиною до себе. Я навіть зойкнути не встигла, як опинилася притиснутою до його грудей.

— Ш-чо?.. — так, мене мов заціпило. Тож і вдалося вичавити із себе лиш це.

Та Фланаган не зважав на мене. Правою рукою міцно обхопив мене по нижньому краю ребер, а лівою схопив мою ліву і витягнув обидві наші долоні перед собою.

— Починай плести заклинання, — скомандував він.

Ага, почнеш тут, коли його гаряча рука на моєму тілі привертає до себе усю увагу. А твердий торс за моєю спиною, в грудній клітині якого гучно б’ється серце, відчувався наскільки чужим, але й цікавим, що я геть не могла зосередитися. Яке там заклинання? У мене просто почали іскрити магією пальці.

— Ну! — прикрикнув на мене магістр, бачачи, що я не збираюся нічого плести.

— Не могли б ви так тісно не притискатися? — пискнула, мов розчавлена миша. Я й справді почувалася розчавленою поряд з ним, дрібною та безпомічною. Його сила та стать були занадто гнітючими для маленької у порівнянні з магістром мене. Коли він не притулявся до мене так тісно, цього не відчувалося.

— Не міг би! Зараз ти плестимеш заклинання, а я буду керувати твоєю рукою. Так ми не пропустимо момент, де потрібно зробити петлю, і зробимо все правильно.