Розділ 15. Застукана на гарячому

З того моменту, як я стала готувати для магістра, і ми разом обідали та вечеряли, я ще жодного разу не бачила, щоб він був п’яний.

До сьогоднішнього вечора.

Зранку він отримав вісника і терміново кудись помчав, тільки й сказав, що на обід, скоріше за все, мені його не чекати. Та я все ж, про всяк випадок, наготувала на двох, а потім, коли він і справді не прийшов, просто викидала рештки їжі бродячим псам за кований паркан позаду будинку, як робила це зазвичай, коли не поїдала всього приготованого.

День без Фланагана тягнувся повільно та нудно, хоч і коли він був вдома, то ми не часто перетиналися, окрім як поїсти удвох. Тепер же я прочитала обов’язкові розділи підручника з магії для підлітків, спробувала за кресленнями повторити вміщені там заклинання, не додаючи до них магію, лиш рухи, а потім попленталася до саду.

Майстри вже повністю доробили вітальню, тож можна було спокійно виходити до саду через нові двері, а не йти парадним або чорним ходом, а потім завертати за ріг. Як я вже згадувала, сад був зарослим, проте з часом мені стали подобатися ці кущі, які хаотично розрослися, та невпорядковані дерева, особливо зараз, коли вони починали розпускатися після довгої зимової сплячки. Направду сказати, я б тепер і сама допустила сюди не всякого садівника. А тільки того, який би не порушив цю здичавілу гармонію.

Пройшлася вздовж центральної короткої алеї, завернула за ріг і вмостилася на свою улюблену лаву в тіні якогось розлогого куща. Що то було, без листя вгадувати не збиралася, чекала, коли бруньки цілковито розпустяться і покажуться перші листочки. Злодійкувато озирнулася, чи не дивиться хто, і дістала з глибокої кишені сукні невелику книжечку у простій сірій палітурці без назви.

Зовсім випадково наткнулася на неї у вітальні кілька днів тому, коли за вікном поливав дощ, а я милувалася потоками з нового панорамного вікна. Тоді, вже збираючися йти, я ненароком зачепила книгу, яка лежала зовсім на краю столу, і вона загриміла кудись до дивану. Нахилилася, щоб підняти, і помітила під диваном, геть від людських очей ще одну невеличку книжечку, присипану товстим шаром бруду, який лишався після будівельних робіт. Гарненько ж покоївки виконують свої обов’язки!

Потягнулася, щоб дістати й цей сірий томик. А потім з цікавості розгорнула, щоб подивитися, про що ж він був.

І остовпіла. Бо книга виявилася художньою, і мала окрім тексту ілюстрації. Ду-уже відверті ілюстрації. Мене аж в жар кинуло, коли я зрозуміла, що саме там зображено.

Я чесно хотіла лишити книгу у вітальні. Навіть думка була запхати її назад, туди, де й знайшла. Та от тільки рука сама собою заховала її у складках спідниці, а ноги чимдуж понесли до спальні.

І тільки там, підперши двері стільцем, як робила завжди, коли хотіла, щоб Фланаган не вривався без стуку, вмостилася на краєчку ліжка і тремтливими пальцями відкрила обкладинку.

«Пригоди королівської фаворитки», — стверджував форзац. Гарненькі ж там мали бути пригоди…

І сама незчулася, як прочитала кілька сторінок. А потім почула кроки й швидко заховала книжку під подушку.

Та от тільки розуміла, що цікавість не дозволить мені повернути її назад до вітальні, поки я не прочитаю, чим же закінчилися пригоди легковажної фаворитки. Та й судячи з того, якою я знайшла цю книгу, не надто хтось її шукає.

Читала лиш глибокого вечора, коли була точно впевнена, що мене не застукає магістр. Ну а сьогодні от наважилася взяти її з собою до саду і присвятити читанню хоча б годину.

Та не так сталося, як гадалося. Прочитавши абзацик про те, як фаворитка розважається з черговим кавалером у садовому лабіринті, я на мить відірвалася від читання і спробувала уявити, як воно, коли тебе ось так торкається чоловік, який тобі подобається.

У мене ніколи не було подібного досвіду. Наших сільських хлопців я не підпускала до себе, та й бабусі вони побоювалися, а потім, років у вісімнадцять, вже й поодружувалися. А більше нікого й не траплялося. Вояка ото тільки, та й того я змела магією, варто йому було лишень роздерти на мені сорочку. Трен завжди ставився до мене, як до сестри, і, максимум, міг подати мені руку чи притримати за талію. І тут же прибирав свою долоню.

А як воно буде з обранцем? Чи відчую я поколювання у пальцях? Чи калататиме моє серце, вистрибуючи з грудей? Чи будуть мурашки бігати шкірою від його гарячого дихання?

Зручніше вмостилася на лаві боком, закинула ноги на сидіння і схилила на них голову. Заплющилася й спробувала уявити собі таку сцену.

Так замріялася — і незчулася, як провалилася у сон. Причому він був, мабуть, глибокий, бо я геть не чула ані кроків, ані інших звуків. Стрепенулася лише від чоловічого голосу.

Магістр стояв наді мною у ранніх сутінках і крутив у руках славнозвісну книженцію. Та ще й усміхався так єхидкувато, з розумінням. Він точно знає її зміст!

— То он чим ми займаємося, коли мене немає вдома? — задумливо протягнув він. — Таке читво не для невинних сільських дівчаток.

А я вся залилася рум’янцем від голови до ніг, застукана на гарячому, так соромно мені стало. Вичавити з себе слово годі було й сподіватися.

— А вдавала ж із себе таку недоторку! — правив далі Фланаган, роблячи крок до мене, майже нависаючи. Довелося й з лави підскочити, аби лишень бути з ним більш-менш на одному рівні.