Розділ 9. Тяжкі навчальні будні

Врешті-решт з кресленнями справи пішли жвавіше. Мені досі було складнувато розібратися з певними переплетеннями, і я досі робила уточнення, нариваючись на чергову порцію гніву від магістра Фланагана, проте все ж успіхи в мене теж траплялися. І частіше, аніж невдачі.

Ще однією моєю перевагою, це навіть вчитель помітив, була моя здатність швидко запам’ятовувати заклинання. Вистачало двох-трьох разів, щоб я вивчила і могла повторити заклинання вже без помилок, майже не підглядаючи у схему.

Не те щоб магістр похвалив мене за це, ні, навпаки, приречено зітхав, коли проговорився:

— Добре, хоч товкти тобі по десять разів одне й те ж не треба!

Проте похвали від нього чекати — то вже зовсім наївною бути, мені вистачило й цих його слів, щоб тихцем задоволено усміхнутися.

Жароверт робити я навчилася. Навіть правильний, великий і оранжевого кольору, хоча з перших моїх вдалих спроб знову і знову виходив саме такий, як був перше.

Фланаган уважно вивчав усі мої дії, щоб зрозуміти, де відбувається збій, аж поки зненацька не вигукнув:

— Та ось же воно!

І ледь не заробив собі тим концентрованим жаровертом межи очі! Бо я так злякалася, що ще б трохи — і точно не втримала б заклинання.

На щастя, знову обійшлося без травм. Я лиш щоб не начудодіяти нічого, розвіяла жароверт і з цікавістю втупилася на Фланагана.

Той же не поспішав мені щось пояснювати, натомість скерував:

— Давай ще раз!

Ну, ще то й ще. Сперечатися з ним було марно. Я почала плетіння, а магістр пильно вдивлявся у те, що робить моя рука. Схилявся все нижче, ледь носом не уткнувся у мої пальці, чим страшенно заважав і відривав мою увагу. Аж поки не сказав:

— Стій.

Добре, що тон його був спокійний, якби знову гаркнув, я б, мабуть, не стрималася. А зараз просто завмерла, чекаючи пояснення.

— Коли ти робиш останній виток, закріплюючи заклинання, — а саме його я й не встигла доробити, — спробуй додати вполовину менше магії.

Ага, йому легко говорити! Знати б ще, скільки це — вполовину?

І звісно ж у мене знову вийшов той же, концентрований, вогняний згусток.

— Менше! Ще менше! Та прикрути ти свій резерв! — щоразу наказував Фланаган. А я, окрім того, що вчилася дозувати магію, ще й зрозуміла, що чим більше тренуюся, тим швидше в мене виходить робити плетіння. Ні, звісно ж до рівня тих, хто мав дві руки, як от Трен чи  той же магістр, мені було ще дуже далеко, але свій власний темп я точно пришвидшувала і неоднораз.

Кінець-кінцем у мене вийшов таки той, єдино правильний, як мені здавалося, жароверт, великий та оранжевий. Я аж підстрибнула від усвідомлення цього. Проте рано раділа, у магістра ще малися зауваження.

— Повтори кілька разів для закріплення.

Слухняно виконала і тепер вже сподівалася хоч на малюсіньке схвалення, проте про що я там мріяла?

— А тепер зроби, як перше.

— Та навіщо ж?

— Бо твоє перше заклинання в рази ефективніше за традиційне, — зволив пояснити вчитель. — В академії його демонструвати точно не треба, як і твій величезний резерв, але де-небудь в бійці матимеш грандіозну перевагу над противником.

— Де-небудь в бійці? — пирхнула я. — Та за кого ви мене маєте? Де я вам битися буду?

Він іронічно зиркнув на мене, проте нічого не відповів. Лиш ще і ще раз змушував мене плести то такий, то інакший жароверт, — і так кілька днів поспіль, — змушуючи закріпити вміння до автоматизму.

Але не лише із заклинаннями єдиними проходили наші заняття. Які, до речі, завжди тривали значно довше виділеної на початку години. Магістр ніби поринав у роботу, забуваючи про час, а я й не поспішала йому нагадувати. Адже значно цікавіше було вправлятися практично, аніж читати нудні книги та праці видатних магів минулого та сучасності. Виняток становив хіба тільки довідник з цілительства, бо в ньому містилося багато цікавої мені інформації.

Магістр же час від часу змушував мене ще й показувати йому, як я вправлялася із сирою силою. Доходило аж до того, що він ранив себе і змушував мене лікувати.

— Та що ви робите? — верещала я, коли він вперше різонув себе ножем по передпліччю. — Зовсім вже несповна розуму?

Переляканим поглядом дивилася на розрізану шкіру, з якої виглядали червоні м’язи, і яка поступово наповнювалася кров’ю з ушкоджених судин.

— Лікуй! Тепер в тебе є пацієнт, тож покажи мені, як ти це робила.

Так, дійсно, всі рази до того, коли він просив, я не знала, як можна продемонструвати, що саме і як я робила. Бо я й сама не знала: з Треном, щоб розібратися, ми не пробували, а ще в бабусі я робила все інтуїтивно. Тож тепер, розібравшись більш-менш з принципами побудови заклинань, я не могла згадати до пуття, як воно відбувалося раніше.

Фланаган швидко змусив мене це зробити. Перші краплі його крові ще долітали до підлоги, як з моїх пальців вирвався потік чистої магії та за мить всотався без сліду в глибоку рану магістра. Просто на наших очах кожне м’язове волокно зрослося, вкрилося тонесеньким шаром жирової тканини, яку тут же закрила здорова шкіра. Навіть шраму не лишилося, тільки багряні розводи з крові, яка запеклася під дією магії.