Розділ 8. Суворий іспит

Лабораторія у магістра знаходилася під землею і була максимально захищеною. Навіть я, зі своїми не надто глибокими знаннями та вміннями, це розуміла.

Ми зайшли всередину, проте я навіть роззирнутися не встигла в приглушеному світлі магічних світильників, як Фланаган гаркнув:

— Показуй!

— Що? — звісно ж я нічого не зрозуміла.

— А от що навчилася з Треном, те й показуй.

Он як? Ну добре. Найпершим сплела і засвітила власного світляка, який спурхнув з моєї долоні і яскраво осяяв приміщення. Тепер вже стали добре помітними стелажі з книгами та різноманітними предметами, від яких фонило магією. В дальньому куті стояв стіл з якимись приладами, призначення яких я визначити, звісно ж, не змогла. Поруч з ним знаходився ще один, зовсім невеличкий, пустий на поверхні, проте з кількома шухлядами. Ну і, звісно ж, великий стіл по центру лабораторії, біля якого ми й зупинилися.

І все це було вкрите щільним шаром пилу. Хоч би захист який виставив!

— Далі! — магістр явно привів мене сюди не на екскурсію.

Наступним я показала йому заклинання очищення одягу. Потім розгладила складки на ньому ж. Звісно ж, експериментувала я на своєму власному одязі, але ризикувати не боялася, бо вже давно і досконало відпрацювала це з Треном. Згадала заклинання, яке надовго залишає їжу теплою та свіжою, і сплела його. Та от тільки кинути його було ні в що, їстівного в лабораторії точно не було нічого.

Кинула запитальний погляд на чоловіка, на що він відповів:

— Розвіюй, я все побачив.

— І воно ж було правильне? — уточнила я, бо звикла, що Трен обов’язково підтверджував мені усі мої дії.

Проте зараз я точно мала іспит у суворого вчителя. Тож він тільки рукою змахнув, щоб я далі продовжувала.

Ну я й продовжила. Далі були заклинання тихого сну, левітації дрібних предметів, підсилення голосу і ще купа найрізноманітніших, які ми вивчили з Треном. Якісь я застосовувала на тих предметах, на які мені вказував Фланаган, інші, після того, як він детально та прискіпливо їх оглядав, просто розвіювала.

Врешті-решт всі мої знання вичерпалися, тож я повернулася до магістра в очікуванні вердикту.

— Отже, заклинання пилозбору ти знаєш? — задумливо уточнив він.

Так, і його я йому теж показувала. Думала, він дозволить мені прибрати пил хоча б на центральному столі, проте магістр змусив мене розвіяти магію.

— Тоді чому, кат його бери, ти тягала ганчірку по всьому будинку замість того, щоб очистити всі поверхні одним порухом руки?

— Так а хто мені заборонив користуватися магією без його присутності? — вирячилася я. Він що, на провали в пам’яті страждає? Тільки цього бракувало.

Ні, таки не страждає. Бо сердито підтиснув губи, проте нічого у відповідь мені не сказав. Натомість ще раз окинув мене оцінювальним поглядом і видав:

— Швидкість у тебе звісно... — він почухав потилицю, скуйовдивши волосся. Точно про щось роздумував, знати б ще, про що. — Та равлик у порівнянні з тобою - блискавична тваринка!

Або й не знати, бо таке порівняння не надто мені сподобалося, хоч і мало в собі зерня правди. Я дійсно не могла плести заклинання швидко лише однією рукою. Але ж взагалі-то могла! Хоч ще пів року тому навіть не сподівалася на таке.

— Ну вибачте, — демонстративно розвела обома своїми руками, щоб він точно ще раз побачив причину, з якої в мене не виходить швидко. — Я не бойовик, щоб вмах кидатися заклинаннями.

— Цілителю інколи теж треба змагатися навперегін зі смертю! — відбив Фланаган.

Тут мені вже нічого було відповісти: він мав цілковиту рацію. Проте в таких випадках, коли до бабусі приносили когось на межі, я одразу ж лупила сирою магією. І в більшості випадків перемагала. Дарма що сама опісля такого лікування знесилено падала.

Саме це й пояснила магістрові, намагаючись довести, що я таки чогось варта. Але натомість отримала лиш:

— Дурепа!

Ну й от як його розуміти?

Далі ми перейшли до вивчення нового заклинання. Ну, як нового? Все того ж жароверту. Магістру нетерпеливилося ще раз вивчити його, але вже в безпечних умовах лабораторії. А я й не противилася.

Але тут ми стикнулися з першою — і головною! — проблемою: у Фланагана не було магії. Не знаю вже, чому так трапилося, мені ніхто про це не розповідав, проте чоловік просто не міг мені показати, як плести заклинання. Ні, він раз у раз проводив рукою, показуючи мені частини, проте, коли я сплітала праву і перевішувала на куксу, і починала плести ліву частину, ніяк не могла зрозуміти, в яких саме частинках плетіння мені треба перехрещувати та зв’язувати завитки.

Вперше, коли я щось нахимерила, заклинання просто розвіялося під моїми пальцями. А магістр вилаявся.

Друга спроба була така ж провальна, хоч він і намагався пояснювати вже детальніше.

Третім разом мені майже вдалося, — або ж мені лиш так хотілося, проте я знову щось не туди повела, а Фланаган хотів підхопити. І в результаті отримав розряд магічної енергії.

— Та що ж за срака! — вигукнув він, струшуючи пекучі іскри моєї магії зі своїх пальців. — Як тільки Трен з тобою вправлявся?