Розділ 7. Хто навів чистоту

Перше заняття з магії не задалося від самого початку.

Магістр Фланаган зранку, — я ледь встигла з ліжка встати та привести себе до ладу, — приніс мені артефакт, який перевіряв на загрозу не лише пошту, а й усі можливі предмети, навіть їжу. Це був браслет, який нагрівався і поколював, якщо щось небезпечне опинялося в радіусі його дії. Гарний, масивний, чоловічий браслет. Який я сама, в силу відомих вже причин, одягнути на свій зап’ясток не могла.

— От срака! — вилаявся магістр, коли зрозумів усе безглуздя ситуації. — Давай сюди руку! — гаркнув він. Враження, що взагалі не вміє спілкуватися нормально, тільки єхидствує або кричить.

Руку-то я, звісно протягнула, і він навіть браслет на неї надягнув, та тільки що пуття? Варто мені було опустити її, як артефакт, навіть не зачепившись, сповз під своєю вагою на мої пальці, якими я й не дала йому зіслизнути на підлогу.

А потім підняла ближче до очей і задумливо покрутила.

— А ним обов’язково торкатися до предмета перевірки?

— Ні, не обов’язково. Основне, щоб він був на тобі. І ні, — спробував він завбачити мої думки, — на ланцюжку на шиї, як перстень, він не подіє. Треба, щоб він охоплював зап’ясток.

Але я думала зовсім не про ланцюжок.

— А так? — просунула через браслет своє праве передпліччя і зафіксувала на плечі трохи вище ліктя. Артефакт сів так тісно, наче для цього місця був призначений.

Фланаган зіщулився і кілька митей роздивлявся прикрасу, а потім кивнув:

— Працює, все гаразд. Та от тільки леді не носять браслети на плечі.

— Так я й не леді, — пирхнула йому у відповідь. — І браслет явно не жіночий. І, як ви розумієте, моя права рука — це не те, що я буду демонструвати всім і кожному. Саме тому й уточнювала, чи варто ним торкатися.

Чоловік замислено слухав моє пояснення, проте нічого на це не сказав. З чого я могла зробити висновок, що він все ж схвалив мою імпровізацію. Не заборонив же? І браслет не забрав. Натомість він зауважив:

— Мені треба буде піти на декілька годин. Нічого не чіпай і нікуди не лізь. Якщо будеш використовувати магію, я це відчую! — ще й застеріг наостанок. — Маю повернутися по обіді, тоді й проведемо перше заняття. Чекай на мене в холі. Подивимося, на що ти здатна.

І пішов собі геть. Коли я спустилася вниз, мене зустріла лиш гулка тиша порожнього холу. Хазяїна вже і слід загув.

Приготувала собі сніданок. З’їла. Прибрала за собою на кухні. Та й просто так прибрала, бо чистими тут були лише ті поверхні, якими часто користувався магістр. Всі інші полиці були вкриті товстим шаром пилу.

Коли виходила, кухня мерехтіла чистотою. А от часу пройшло не так вже й багато.

Чим ще зайнятися?

Погортала кілька фоліантів, які мені залишив Трен, проте без практики заклинання, які були там вміщені, були мені без потреби.

Фланаган, коли визначав для мене дозволені кімнати, про бібліотеку не згадував. Цікаво, а чи є вона у нього взагалі? Пригадала розкидані по всій вітальні книги, більшість яких точно була пошкоджена моїм жаровертом. Але полиць чи стелажів там майже не було. Проте мали ж вони десь зберігатися? Може, в кабінеті? Та тільки хто ж мене туди допустить?

Пройшлася до вітальні, але книг там вже не було, натомість кімната була повністю охоплена ремонтними роботами. На місці колись суцільної стіни з трьома вікнами вже постало одне, від підлоги до стелі, з розсувними шибками, крізь які можна було побачити, як частина робітників зводить нову терасу. Решта ж займалися облицювальними роботами всередині.

Пішла собі геть, аби не заважати. Фланаган згадував про їдальню, але знати б ще, де вона знаходиться? Спробувати відчиняти одна за одною двері на першому поверсі? А що як магістру стане про це відомо? Він же мені голову скрутить за самоуправство!

Врешті-решт виповзла надвір, до зарослого чагарниками саду. Садівника на цьому подвір’ї теж давно не було. А шкода, бо сад, якби був не такий занедбаний, мав би дуже мальовничий вигляд.

По саду я й проблукала аж до самого обіду. А потім зробила собі кілька бутербродів, які тут же й з’їла, і слухняно побрела до холу чекати на магістра.

Та от тільки він не прийшов.

Я вже й просто сиділа на жорсткій софі, точно не призначеній для комфорту, скоріше, для вишуканих тортур, і ходила з кутка в куток. Та навіть візерунки почала малювати на запиленій поверхні каміна та стола неподалік.

А потім плюнула, пішла до кухні по відро з водою та ганчірку і взялася намивати будинок. Спочатку хол, потім потроху переповзла на сходи, за ними взялася за коридори другого поверху. З огляду на те що мала лише одну руку, працювала не так вже й швидко, проте все одно встигла зробити дуже багато.

А магістра все не було.

Куди він міг подітися?

В черговий раз через задні двері на кухні понесла виливати у зарості брудну воду, а зайшовши назад, аж підскочила, коли побачила розлюченого магістра.

— Де тебе носить? Я де казав тобі на мене чекати?

— Так то мало бути після обіду. А зараз вже майже вечір, стемніє скоро. Я що, мала сидіти там увесь час?