Розділ 6. Лист від Трена

Крекчучи, мов стара бабуся, підвелася з ліжка і побрела до вікна. Кімната моя знаходилася на другому поверсі, тож мені було ще більш цікаво дізнатися, що ж то таке може стукати.

Вісник! Певним чином зачаклований папірець, або самим магом, або спеціальним артефактом, який був згорнутий в імпровізовану трикутну пташечку. Саме такий зараз бився у шибку.

Подібні дуже рідко приходили від мами, а потім і Трен показував мені їх. Я навіть зараз побачила, що це саме його «пташина», бо він по-особливому загинав кутики, тож трикутничок ставав об’ємнішим.

Радісно скрикнула і прочинила одну стулку. Вісник тріпнув паперовими крильцями та кружляв, поки я не зачинила назад вікно, щоб тільки потім м’яко опуститися мені на долоню, яка, єдина, до того була зайнята.

І не встигла я навіть руху зробити, як до мене у кімнату знову увірвався Флаганан. От же божевільний!

Проте зараз магістр виглядав зовсім ошалілим. І дивився не на мене, а на папірець на моїй долоні, мов на страшного монстра.

— Кинь негайно і відійди! — наказав він мені.

— Що, пробачте?

— Вісника кинь!

— Навіщо? — я геть не розуміла, що не так з тією пташечкою, а от поведінка мого наставника видавалася все більше неадекватною.

— От же тупе створіння! Бо він може нести небезпеку!

— Від Трена? — приголомшено уточнила я.

— Ти не можеш знати, чи він від Трена. Але запросто можеш вскочити в халепу, якщо будеш відкривати усі невідомі послання. Якщо ще не вскочила.

— Так я знаю, що він від Трена. Командор показував свій особливий спосіб складання. І мене навіть вчив, проте… — не договорила, не хотілося ще раз вказувати на свою не повносправність. Бо саме через те, що в мене не було руки, я й не навчилася правильно складати папірець, щоб у нього можна було вплести заклинання та прив’язати до конкретної людини, яка має отримати послання. Точніше, заклинання-то я навісити могла, а от складати мав хтось інший, з двома руками.

Фланаган наблизився, прискіпливо оглянув вісника на моїй долоні, хоча руками й не торкався, а потім все ж кивнув чи то сам собі, чи то мені. Я не рухалася.

— Та відкривай вже! — пробурчав він. — Це й справді Тренова манера.

Я поклала «пташку» на стіл і взялася її розгортати. Однією рукою, та ще й під пильним поглядом магістра, це зробити було не так вже й легко, та все ж папірець піддався, являючи мені красиві, загострені літери почерку Трена. Автоматично притиснула лист куксою правої руки, як робила завжди, а лівою розправила всі складки, які заважали читати. І почула, як над головою сердито сопить магістр. А коли поглянула на нього, то ще й губи підтиснуті побачила.

Коли тільки й встиг так швидко наблизитися?

Зараз він заглядав у лист, але, судячи з усього, прочитати там нічого не міг. Що й підтвердив наступною реплікою:

— То що, від Трена?

Отакої! Дивно що командор зачаклував лист від свого товариша.

Я опустила погляд до низу листа і прочитала підпис «Турбуюся, Трен».

— Так, лист і справді від командора, — поспішила відповісти чоловікові поряд. І вже чекала, що він змусить мене прочитати його, проте Фланагану вдалося мене здивувати.

— Наступного разу може так не пощастити. І ти отримаєш листа із бойовим заклинанням замість тексту.

— Та кому я потрібна, щоб мене вбивати? — недовірливо пирхнула.

— О! Ти можеш здивуватися, як швидко розносяться чутки. Навіть тут, в Ейрдаллі.

Я все одно не вірила його підозріливості, тому й усмішку скептичну не дуже стримувала. І відповідно знову нарвалася на нотацію:

— Ще одне правило. І не лише цього дому, але й життя взагалі, — вдався до улюбленої теми магістр. — Обов’язково перевіряй отриману пошту на загрозу життю чи здоров’ю, і тільки потім розкривай.

— Магією перевіряти? — скинула я брову, натякаючи на його раніше встановлене правило магію без нього не використовувати взагалі.

У магістра на вилицях заграли жовна. Ну-бо, а як ви хотіли, о сонцесяйний наш? Треба слідувати логіці у вами ж встановлених правилах та заборонах. І я точно буду прискіпуватися до кожного нестикування.

— Я видам тобі артефакт, — викрутився чоловік. — Але до того моменту — ніяких більше вісників!

— Як скажете, — покірно погодилася я. А потім не здержала свою цікавість: — А як ви дізналися, що я вісника отримала. Відстежку на мене начепили?

— Та треба ти мені, щоб я за тобою слідкував! — вибухнув Фланаган. — Я ж тобі казав про захист на будинку. Він зав’язаний на мені. І я знаю про всі магічні події, що в ньому відбуваються. І про отримані вісники теж. От тому й прийшов застерегти.

— Дякую, — примирливим тоном мовила йому.

Магістр ще кілька секунд дивився на мене, а потім просто розвернувся і вийшов, у дверях кинувши:

— Читай вже своє любовне послання.

Що? Яке, в демона, любовне? Це він тому, що лист від нього зачарований був? Мені аж сміятися захотілося.