Розділ 5. "Ніжна турбота"

Трен поїхав, а я поселилася у магістра Айдена Фланагана. І направду зізнатися це був пекельний день!

Варто мені було попрощатися з командором та зайти до виділеної мені кімнати, ще навіть до валіз не торкнулася, як двері в мене за спиною без стуку розчинилися, а затим і пролунав невдоволений голос Фланагана:

— Якщо плануєш у мене жити, маєш знати правила.

Я повернулася, склала руки на грудях і скептично скинула брову:

— І перше з них — без стуку ввалюватися до особистої кімнати?

Ніби цього непробивного магістра можна було зачепити такою шпилькою. Він навіть не поворухнувся. Зате я мала змогу ще раз його роздивитися, і краще, аніж у напівтемному холі. Сьогодні його сонцесяйність зволили не лише причесати свої кудли, а ще й вимити їх перед тим. Тож я виявила, що він у нас брюнет. І цей брюнет навіть одягнувся у чисте!

— Якраз навпаки, тобі дозволено перебувати в обмеженій кількості кімнат. Ця, — він обвів поглядом виділену мені спальню, — вітальня, коли її відремонтують, їдальня, хол. В решту — зась! А, ну і кухня, — додав він наостанок, чим остаточно мене добив.

— Кухня? — чмихнула. — Це тобто я ще й годувати вас повинна?

Так, я вже знала від Трена, що прислуги у цьому будинку немає. Фланаган її всю розігнав. Тож готувати їжу, як і прибирати, було нікому.

— Себе хоч годуй, — він кинув погляд на мою куксу, а мені захотілося нею ж і заїхати йому проміж очей, — я й без тебе впораюся. Продукти доставляють двічі на декаду, зберігається все в коморі, на ній працює артефакт стазису, тож вони не псуються. Не забувай тільки щільно зачиняти, бо інакше захист не спрацює.

— Я вмію користуватися артефактами! У нас з бабусею теж такий був.

— Та звідки ж мені знати, як ви там жили у своїй глушині? Може, ще льодником користувалися?

Цікаво, мої зрадливі вуха, які зараз заливало фарбою, видали мене з усім потрухом? Бо льодник у нас у господарстві таки теж був: бабуся не довіряла всім отим артефактам. Проте я, може, завдяки маминим частим приїздам, зовсім не була забитою селючкою. І в столиці теж почувалася не те щоб чужинкою. Хоча попервах і дивувалася досягненням артефакторики, та рівнем життя деяких заможних громадян.

Але зараз точно був не час для роздумів. Тільки не перед магістром, який стояв і вичікувально позирав на мене.

— Це все? Чи ще будуть якісь розпорядження?

— Без мене в місто виходити заборонено. Хочеш гуляти — у саду за будинком. Заняття у нас будуть проходити щодня після обіду. Займатимемося годину. Потім будеш вчити теорію, я підберу тобі книги.

Годину? Він серйозно вважає, що за ті пів року, що лишилися мені до вступу до академії, встигне навчити мене всього?

— Сама я можу тренувати заклинання?

— У жодному разі! — ледь не перелякано вигукнув Фланаган. — Тільки під моїм керівництвом. Вистачить з мене й однієї вибитої стіни.

— Вам нагадати, хто сказав мені запустити в неї жароверт?

Ага, так мені хтось і відповів! Чоловік просто крутонувся на підборах і прожогом вилетів з моєї кімнати. Ще й дверима грюкнув наостанок.

Ну і що такого я сказала?

Важко зітхнула і стала потроху розкладати свої речі. Мій гардероб по приїзду до столиці довелося цілком змінити. Не те щоб у себе вдома я ходила в лахмітті, проте мій одяг був простим і непоказним, тут навіть служанки такого не носили, що вже говорити про міщанок. Зараз же я теж була схожа на одну з них, Трен не поскупився, хоч я й мала певні заощадження. Проте командор лише посміявся з моїх спроб оплатити хоч одне вбрання.

— Лиши собі на смаколики!

А потім, коли перевозив мої речі до Фланагана, то ще й увіпхнув уважистий гаманець з монетами. Сподівалася лиш, не із золотими, бо заглядати всередину було страшно. Проте, звісно ж, гроші мені були потрібні, тож я вчергове подякувала. Трену — за допомогу, а вищим силам — за те, що звели наші дороги хоч на такий короткий строк. І знову пообіцяла сама собі віддячити чоловікові, коли зможу навчитися магії, отримати нормальну роботу і почати заробляти на життя.

Якраз ховала той гаманець, коли двері знову без стуку прочинилися, а в проймі показався хазяїн дому.

— Забув сказати. Сьогодні обживайся, тренувань не буде. Почнемо вже завтра по обіді.

«Яка ніжна турбота про бідолашну сирітку із села», — пронеслася єхидна думка. І я ще вагалася, чи варто її озвучувати, як Фланаган додав:

— І якщо бачиш, що я чимось зайнятий, ні в якому разі, — ні! в! якому! — ще й голосом виділив, — не відривай мене від мого заняття, ясно?

— Навіть коли пиячити будете? — пирхнула я.

— Навіть тоді! — серйозно кивнув мені чоловік.

— І коли у будинку буде пожежа? — я вже просто знущалася з нього, проте магістр, здавалося, цього не вловлював.

— На будинку стоїть захист. І від пожеж, і від інших катаклізмів.

— Від вибуху він не спрацював, — нагадала йому.

— І з цим ми обов’язково розберемося. Тому й наголошую, щоб ти не практикувала заклинання без мого нагляду.