Розділ 1. Сюрприз

— Ну що, готова? — Трен усміхнувся і підбадьорливо потиснув мою долоню. Ми якраз зупинилися перед не надто розкішним, проте великим добротним двоповерховим будинком, подібними до якого було забудоване усе середмістя столиці.

— Ні. Але хіба тебе це спинить? — пирхнула я.

— Бренно! Не будь, як мала дитина!

— Мала дитина не просилася б пожити сама, ясно? Тим паче я якось до тебе справлялася!

— Угу, саме тому ми й познайомилися, що ти справилася, — заіржав командор.

Тут вже крити мені було нічим. Він дійсно нагодився дуже вчасно, бо якби до мене в будинок прийшов хтось інший, та той же капітан Гверн, мені б світило серйозне покарання. А натомість — моє життя кардинально змінилося в кращу сторону: я переїхала до столиці, стала жити нормальним життям, а не перебиватися випадковими заробітками, коли комусь у селі чи довколишніх хуторах знадобиться допомога недосвідченої знахарки. Ну, це з їхньої думки недосвідчена, бо молода, а насправді я вже давно допомагала бабусі виготовляти настоянки та впливати магією на хвороби й поранення. У мене навіть краще це виходило.

А ще я отримала шанс на навчання в справжнісінькій академії магії!

Тільки от була невелика проблема, яку ми з Треном намагалися виправити: я не знала навіть азів магічної науки. Бабуся моя була самоучкою, і мене так вчила — діяти на людей та предмети сирою магією. Тож не так багато я й могла зробити, допоки мій резерв не вичерпувався. Про спеціальні заклинання, які мали значно більшу силу, але потребували лише дрібки магії, я, звісно ж, знала, проте до зустрічі з Треном вважала, що мені вони не під силу.

Тож коли в королівській канцелярії мене просканували, виявилося, що мій рівень магії наближений до високих, якщо не найвищого, дев’ятого, яким володіло лише близько десяти людей в Арвіннелі! І тільки через те, що не вміла правильно ним розпоряджатися, я й не могла використовувати свою магію на повну силу.

Почувалася божеством, коли заради мене на нараду зібралися вищі чини королівства на чолі з самим королем Еоганом II. Хвала магії, я на тому зібранні присутня не була — а то б і свідомість втратила з переляку, проте Трен переказав мені його, не шкодуючи кольорів.

Саме там і було вирішено, що відпускати мене на самоплин буде величезною помилкою. Тож командора Трена МакГрата, за його ж власним проханням, призначили моїм опікуном і зобов’язали навчити користуватися найпростішими заклинаннями. Ну і познайомити з принципами роботи магії. Усе задля того, щоб з початком наступного навчального року я могла вступити до Академії магії.

Та не так сталося, як гадалося.

— Моя відпустка скінчилася, — пояснював мені командор, поки тягнув вперед до ґанку того самого будинку, де мені тепер належало жити, — поки на кордоні з Гленн-Ардом було тихо, я міг приділяти тобі увагу. Але тепер моє місце на лінії фронту.

Так, останнім часом щось підозріле коїлося на прикордонні. Тож армія була напоготові будь-якої миті вступити в бій та відбити черговий напад.

— Саму в столиці я тебе не залишу, надто багато небезпек для юної дівчини. Та й вчити далі тебе хтось повинен.

— Я могла б вчитися по книгах. Адже основи з тобою ми вже вивчили, а далі…

— А далі, — перебив мене Трен, — ти могла б спалити дім, або ж сама скалічитися, — він мимохіть зиркнув на мою праву руку і додав: — ще дужче.

— І як я дожила до своїх років? — єхидненько так вгризнула. А потім додала вже серйозно: — Я могла б поїхати з тобою. Згадай, я родом звідтіля, знаю там кожен кущик, кожну шпаринку, і по той бік кордону теж. Я б точно стала в пригоді.

— От про той бік кордону ми з тобою ще матимемо розмову, коли я повернуся, — загрозливо зауважив Трен. — А зараз краще подумай, чи зможеш ти постійно відганяти від себе спраглих до жіночої ласки солдафонів. Флана було замало? Я не зможу завжди бути поряд, щоб захистити.

— А чи не спинить їх те, що я можу зробити з ними точно те саме, що й з Фланом?

— Завжди знайдуться ідіоти, готові перевірити.

Я цього перевіряти не хотіла, досі здригалася, пригадуючи той вечір. І зовсім не тому, що злякалася дурнуватих залицянь того бовдура. Ні, звісно ж, було страшно, що в мене не вистачить сил відбитися, і він точно мене зґвалтує. Але все ж найбільший жах я відчула, коли з мене в моменті, як Флан роздирав сорочку, вирвався неконтрольований потік сирої магії, підсилений критичною ситуацією. І замість того, щоб зцілювати, як це було завжди до того, моя магія просто висмоктала з ґвалтівника всю його життєву енергію.

Як переказував мені командор, цілителі досі не знали, як можна вилікувати Флана. Жоден магічний вплив не давав не те що довготривалих, а навіть крихітних позитивних результатів. Тож єдине, що зараз рятувало воїна хоча б у фізіологічному плані, це виготовлений спеціально для нього артефакт.

Не те щоб я дуже переживала за нього. І так, я навіть не намагалася виправити скоєне, бо в той момент зовсім не розуміла, що роблю, прагнула лиш відбитися. І відповідно, не знала, як саме змогла змінити вектор магії.

А тим часом ми з Треном піднялися на поріг, тому розмову довелося згорнути. Та й аргументів у мене було не так багато. Командор постукав у двері, проте відповіддю нам була тиша.

— А ти впевнений, що він вдома? — з надією поцікавилася я. Наче якщо мого майбутнього вчителя зараз немає, то й переїздити мені до нього не доведеться.