Розділ 18. Чи й не проблема!

— Артефакторика.

— І артефактори теж мають заняття на полігоні?

— Аякже! Як мінімум, треба випробовувати виготовлені нами артефакти. І це часто буває навіть феєричніше, ніж заняття бойовиків, — Айна хмикнула, точно щось пригадавши, проте розповідати не стала.

— А канікули? Вони тут взагалі бувають? — чомусь ні Трен, ні Айден не розповідали мені про це, а сама я думала, що навчання в Академії подібне шкільного. Мабуть, помилялася.

— Аякже! Місяць взимку, та два влітку, після третього курсу перервані на польову практику.

— Польова практика? Що це таке?

— Виїзд кудись за межі Академії,  та й взагалі столиці. Залежно від факультету, це може бути зона бойових дій для бойовиків та цілителів, або ж майстерні артефакторів, розкидані по країні. Ну, або яка інша місцина, де студенти отримують практичний досвід.

Напевно, це було б цікаво.

Далі стежка вивела нас до місць для відпочинку. Спочатку — тихий сад з альтанками, прихованими за живими огорожами з троянд, що квітли всіма кольорами веселки. Лавки були зручними, навіть з подушками, які були зачаровані від промокання.

— Тут студенти відпочивають після тренувань, — сказала Айна, сідаючи на одну з лавок. Я присіла поруч, насолоджуючись спокоєм. Пташки співали, а вітер шелестів листям. — Або ховаються від викладачів. Ось бачиш той кущ? За ним — таємний прохід до кухні, де можна вкрасти пиріжок. Але тсс, це секрет!

Я аж розреготалася, уявивши, як буду красти ті пиріжки. Проте запитала про інше:

— А розкажи трохи про факультети.

Айна оживилася:

— О, це гарне питання! Почну з твоїх. Цілительський — спокійніший: лабораторії з еліксирами, практики в клініках. Але не думай, що там нудно — рятувати життя, а це іноді складніше за бій. Бойовий — то вже викид адреналіну: тренування на полігонах, дуелі, стратегія. 

— А твій?

—  Артефакторський? Ну, там зібралися ті, хто любить творити. І витворяти, — Айна підморгнула. — У нас створюють усе — від захисних амулетів до мечів, що самі влучають в ціль. Принаймні ми так говоримо. Йдемо далі?

Ми встали та попрямували до бібліотеки — величезної будівлі з вежами, де вікна були як портали в інші світи: крізь них виднілися полиці, що сягали стелі. Двері були прикрашені рунами знань, а всередині панувала тиша, порушувана лише шелестом паперу.

— Бібліотека — мій улюблений куточок, — прошепотіла Айна. — Тут є все: від старовинних гримуарів до сучасних трактатів. Але обережно з забороненою секцією — там книги, що кусаються, якщо не маєш дозволу!

І от зрозумій її, коли вона жартує, а коли говорить серйозно?

Ми обійшли бібліотеку і повернулися назад до головної площі. Сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи небо в помаранчеві тони, а Академія здавалася казковим замком, повним таємниць.

— Дякую, Айно, це було неймовірно! Здивувати мене тобі справді вдалося, — сказала я щиро.

— Пф! То ще не все, головну родзинку я припасла наостанок, — фиркнула дівчина. А потім додала: — Але завжди будь ласка! Якщо що — приходь, навіть під час навчання, я завжди готова допомогти. Дам тобі свої контакти, тож ти будь-якої миті зможеш надіслати мені вісника.

Я, спочатку така натхненна її пропозицією, тепер похнюплено опустила голову.

— Що таке?

— Розумієш, тут така справа… — не захотіла вголос пояснювати, тож просто випростала на мить свою куксу з-під шалі та вказала на неї очима. — Я не можу правильно скласти вісника однією рукою.

— Тю! Чи й не проблема! — знову фиркнула Айна. А потім підскочила до якогось хлопця, що сидів просто на сходах і гортав книгу, випросила у нього кілька аркушів чистого паперу та повернулася до мене. Вже звично підхопила під руку й потягнула мене просто до фонтану, де всадила на широкий бортик. Чим її не влаштували сусідні лавки, уявлення не мала. — Дивись! Тобі ж не обов’язково куйовдити щось фантастичне, основне, щоб папір мав форму, що летітиме. То ось, — вона згорнула перший папірець навпіл, потім ще раз, точно ховаючи можливий написаний текст, далі кожну половинку — по діагоналі, а потім ще раз по діагоналі паралельно попередньому згину, роблячи гострий кут. І все це лише однією рукою, іншою, умисне зігнувши пальці в кулак, вона просто притискала аркуш до поверхні, щоб він не совався. Я б точно так само могла тримати папір своєю куксою.

По закінченні Айна підняла своє творіння вгору — трикутні крильця самі відстовбурчилися в сторони — і без усіляких заклинань запустила його у повітря. Імпровізована пташечка пролетіла кілька метрів та застрягла у найближчих кущах.

Дівчина метнулася по неї, дорогою розправляючи до стану пожмаканого аркуша, а потім ще раз показала послідовність згортання. Хоч я й з першого разу її запам’ятала.

— Тепер ти, — підсунула вона мені інший, гладкий аркуш.

Буквально після кількох спроб мені вдалося цілком прийнятно повторити за Айною її вісника. Мій летів не так гарно, як її, проте це було й не потрібно, магія зробить свою справу.

— Заклинання знаєш? Чи й тому вчити? — вдавано зневажливо поцікавилася вона.

— Ображаєш, — відбила я і тут же сплела його, щоб підтвердити свої слова.