Розділ 14. Попліткували

Вмить Айден і його прокушена губа була забута. Я повернулася до дівчини та втупилася їй у вічі.

— Ти ж про Аластріону та Фланагана? — цікавість у голосі було дуже важко стримувати.

— Ні, ну хочеш, розповім, як вчора п’ятикурсники набухалися до поросячого визгу? — Айна хитро зіщулилася.

Але продовжити нашу розмову нам завадив четвертий викладач, який зайшов до аудиторії. Точніше, не він особисто, але з його появою Гарет Лейн, королівський цілитель, який, вочевидь, мав найвищий статус серед присутніх, двічі плеснув у долоні, закликаючи нас до тиші.

— Вітаю, шановні абітурієнти! — він вжив невідоме мені слово, та я здогадалася, що воно, певно, позначає мене та таких же як я вступників. — Сподіваюся, ви вже всі зібралися і нам не доведеться переривати іспит…

Перервати довелося просто зараз. Бо двері без стуку прочинилися, а до аудиторії з милою усмішкою увійшла ще одна дівчина. Її обличчя видалося мені знайомим, проте зараз я не могла пригадати, де я її бачила. Вона закліпала своїми очиськами, вдаючи невинність. І мовила:

— Я перепрошую. Я ж не запізнилася? Коридори в Академії такі заплутані.

У її брехню повірив би хіба вже зовсім телепень. Викладачі, на щастя, такими не були. Ті, імен котрих я не знала, майже синхронно підтисли губи, ставши навіть схожими одне на одного. Айден скептично хмикнув.

А от Гарет рівним тоном зауважив:

— Посядьте місце в аудиторії та не заважайте.

Дівчина скривилася, а мене нарешті осяяло, де саме я бачила її: саме вона тоді ледь не зіпсувала нам обід у ресторації. То це ще нам разом вчитися доведеться? Ото вже щастя!

Цілитель же продовжив свою промову:

— Отож, ви всі вчора успішно пройшли випробування на артефакті, а сьогодні маєте продемонструвати ваші вміння вправлятися із власною магією. Чим зараз за нашим викликом і займетеся. Хто раптом не знає, мене звуть Гарет Лейн, я — королівський цілитель, а також веду факультативний курс в Академії. Допомагатимуть мені сьогодні викладачка зіллєваріння, пані Лавена Лоранн, та викладач цілительства у польових умовах, магістр Кіліан Лоранн, — отже, недарма вони видалися мені схожими. А судячи з їхнього дуже різного віку, я могла припустити, що викладачі буди матір’ю та сином. — Як ви зрозуміли, тут зібралися усі з цілительським напрямком магії. Але сьогодні у нас винятковий випадок, — Гарет кинув на мене побіжний погляд, ніби вказав на той самий «випадок». — Тож до нашої дружної компанії доєднався ще один викладач, у минулому, бойового мистецтва, а зараз — фізичної підготовки, магістр Айден Фланаган. Чи є в когось питання чи зауваження? — він зробив паузу, даючи можливість висловитися усім охочим. Охочих не знайшлося, тож Гарет продовжив: — Якщо всім усе зрозуміло і запитань немає, ми можемо братися до іспиту. І першим піде… — чоловік схилився до паперів, які лежали на столі, а потім назвав ім’я якогось хлопця.

А мене тут же смикнула Айна:

— Ну то що? Готова слухати? — пошепки спитала вона.

— А можна? — вирячилася на неї.

— Якщо стиха, то чому — ні? Лиш би не заважати.

— Тоді я вся увага! — випалила у відповідь. І аж злякалася, бо здалося, що мої слова прозвучали надто голосно.

Проте в аудиторії вже здійнявся тихенький гул від решти студентів, тож і на мене ніхто не звернув уваги. А викладачі були зосереджені на хлопцеві перед ними.

— Отож, магістерка Гленнвір уже була викладачкою, коли магістр Фланаган ще навчався в Академії, — почала Айна. І я вся перетворилася на слух. — Подейкують, що він вже тоді закохався у молоду, красиву, харизматичну викладачку. Як і багато хто з решти хлопців, що навчалися на бойовому факультеті Академії, де магістерка Гленнвір викладала тоді.

— Звідки ти хоч це знаєш? — пирхнула я.

— Чутками світ повниться, — засміялася Айна. — Але якщо більшість хлопців, випустившись, забувають про своє так зване кохання, то Фланаган не здався. Він повернувся викладати, а Аластріона вже на той час стала ректоркою. Ну і тут закрутилося. Кажуть, він так романтично за нею впадав, завжди був напоготові допомогти, завалював квітами, робив дурнуваті вчинки. І так з року в рік.

У грудях запекло від почутого. Отже, мій учитель уміє красиво залицятися до жінки. А зі мною? Минув лиш день, як ми стали парою, проте мені вже здавалося, що мене він так уласкавлювати не буде. Та й навіщо? Я ж вже й так не заперечувала, погодилася бути з ним.

Сусідка не бачила моїх метань, а тому продовжувала:

— Дехто просто впевнений, що ректорка все ж здалася на користь магістра. Бо її спиняло лише те, що він був молодший за неї. Хоч на загал вони й не виносили своїх стосунків: вона продовжувала вдавати із себе недоторку,  а він — залицятися. Проте кажуть, що потай вони зустрічалися. І не тільки, — дівчина підморгнула, натякаючи на інтимні стосунки.

А мене мов током прошило. Це ж якщо вони все ж стали коханцями… то Айден може бути моїм… Навіть про себе страшно було промовляти слово «батько».

Ні! Ні, тільки не це!

Я й боялася, і не могла не запитати. Бо інакше б просто згризла себе сумнівами. Звісно ж, можна було б спитати Трена, і отримати достовірну відповідь, проте у мене б просто не вистачило сил його дочекатися. Та й магістр увесь цей час був би поряд, а розбірно пояснити причину своєї відмови я б не змогла. Та і що як я б відмовила, а він все ж не був моїм…