Розділ 12. У магмобілі

Зрештою, до Академії з магістром ми не спізнилися тільки тому, що він гнав магмобіль вулицями, порушуючи правила і розлякуючи перехожих та зустрічний транспорт.

І хоч він запевнив мене, що магмобіль захищений артефактом, я все ж тримала напоготові майже завершений щит, щоб у разі чого виставити його перед нами. Хоч і навряд чи встигла б завершити те плетіння, та все ж так мені було спокійніше.

Айден лише з усмішкою спостерігав за мною, проте коментувати ніяк не став. І я теж мовчала більшість шляху. З одного боку тому, що трусилася так, що аж зуби цокотіли, а з іншого — пригадувала Фланаганові ранкові поцілунки.

Варто мені було привести себе до ладу та повернутися до кухні, як магістр, навіть не питаючи, захопив мене в оберемок (а інакше його обійми й не назвеш) і довго-довго не випускав. Його губи, які здавалися мені вже добре знайомими від учорашнього вечора, сьогодні мали інакший присмак та при світлі дня розбурхували нові, ще не відчуті мною почуття. І від цього голова крутилася все дужче і дужче, а я сама забувала про все на світі.

От саме тому ми й забарилися з виходом, бо важко було відірватися одне від одного. А коли все ж відірвалися, та я повернулася до реальності й побачила, котра зараз година, хотіла вже мчати до Академії, не снідавши. Проте магістр і слухати не захотів, силоміць всадив за стіл і змусив випити запашного чаю і з’їсти хоча б один бутерброд.

І зараз я побоювалася, чи не захоче повернутися той швидкий сніданок, щоб подивитися на блискавичний стиль їзди Фланагана.

Але, на щастя, обійшлося. Сніданок лишився зі мною, а ми безнапасно зупинилися на стоянці біля Академії. У вчителя тут навіть місце персональне було. Просто біля входу!

Я побачила, що Айна вже виглядає мене на ґанку, і хотіла була вистрибнути, проте мене спинила чоловіча рука на моєму стегні.

— Що?.. — розгубилася і повернулася до Айдена. Думала, може, що забула.

Але ні, чоловік похитав головою та прошепотів:

— Нічого.

А далі перемістив свою руку мені на потилицю та притягнув до себе для поцілунку. Варто його сухим губам було торкнутися моїх, як мені здалося, що нутрощі всередині мене щуляться, зменшуються з неймовірною силою, наче під дією магії. Але магія була тут лише одна — моє божевільне тяжіння до магістра.

Яке, втім, не змогло затягнути мене у вир безумства. Бо ми таки знаходилися на стоянці Академії, поруч з магмобілем туди-сюди снували зграйки студентів. І кожен, абсолютно кожен з них міг нас побачити!

Щойно я усвідомила цю думку, мене наче крижнем приклало: здавалося, колкі, льодисті голочки вп’ялися мені навіть у голову.

Вперлася у груди магістра і спробувала його відштовхнути. Я б не зробила цього, маючи й дві долоні, а з однією — і поготів: кукса не надто допомагала. Тож довелося вдаватися до непередбачуваних заходів.

Я вкусила Айдена!

Чоловік з сичанням відсахнувся від мене.

— Що ти робиш? — поцікавився, сердито зиркаючи на мене. До місця укусу — нижньої губи — він притулив пальці, тож я не змогла побачити, наскільки вагомої шкоди йому завдала. Сподівалася все ж, що незначної.

— А ви що робите? — обурено вигукнула, проігнорувавши його питання.

Магістр ще дужче набурмосився. Але причину цього я чудово зрозуміла:

— Ми вже на території Академії. Тут я звертаюся до вас на «ви», магістре Фланагане, — нагадала йому нашу домовленість.

Так, вранці на кухні, десь у проміжку між поцілунками та чаєм, ми обговорили й це. Айден наполягав на неофіційному звертанні, навіть змусив кілька разів назвати себе на ім’я. І після кожного такого разу обдаровував мене все більш настирливим поцілунком.

Але ми все ж добалакалися, що в Академії, навіть якщо це не заняття, я буду звертатися до нього за правилами.

— Зараз ти в моєму мобілі! — відбив Фланаган. — І він не має жодного відношення до території Академії.

— Добре, Айдене. Як скажеш.

Була така покладлива лиш тому, що побачила на його губі крапельку крові, коли він прибрав пальці, щоб мені відповісти.

— То навіщо ти мене вкусила? Що не так? — повернувся він до попереднього питання. А потім злизнув ту крапельку крові. Зробив це саме так, як хотілося зробити мені.

— Бо ти не хотів мене відпускати. Я ж пручалася!

— Справді? — здавалося, магістр дійсно не помітив моїх потуг. — Але разом з тим. Навіщо ти хотіла випручатися?

— Ти серйозно? Ми цілуємося просто на очах у всіх! І це після того, як я попросила тебе тримати наш зв’язок у таємниці.

— Бренно-Бренно, вчити тебе ще і вчити, — похитав головою Фланаган. І тільки коли я запитально скинула брови, сподобився пояснити: — Ніхто не побачить, чим ми тут зайняті, допоки я сам цього не захочу. Магмобіль саме так і влаштований.

І знову потягнувся за поцілунком.

Тепер вже я не заперечувала, проте варто було нам з ним доторкнутися вустами, як Айден здригнувся і знову засичав: вкушена губа нагадала про себе. Чоловік відхилився та усміхнувся мені.

— Мабуть, таки не варто.