Розділ 2. Айден

Поряд завищала Айна, змусивши мене відірватися від того, що відбувається на сцені та подивитися на неї. Дівчина у цілковитому захваті не зводила очей з Фланагана, який доєднався до ректора біля кафедри.

Ну, справедливості заради, варто зауважити, що він і справді зараз справляв приголомшливе враження. Поголений, лише з невеликою щетиною на щоках, підстрижений, та й узагалі увесь якийсь зібраний та доглянутий — Айден ніби помолодшав на десяток років.

— Магістр Фланаган буде викладати загальну фізичну підготовку…

Так, про це я теж знала. Оскільки своя магія у магістра так і не відновилася, то вести якусь магічну дисципліну він не наважився. Не те щоб я не ділилася з ним своїм резервом, але ми всі, разом з Треном та Гаретом Лейном, порадилися і дійшли висновку, що, по-перше, магія буде необхідна мені самій для навчання, а по-друге, на парах з магічних дисциплін можуть трапитися будь-які ситуації, коли викладач повинен бути готовим виставити щити чи якимось іншим чином захистити студентів. Занадто ризиковано, не маючи власної магії, йти на такий крок.

— …у першого та другого курсів, — завершив ректор. А я почула розчарований стогін поруч.

Дізнатися, чому ж Айна аж так схильна до магістра, мені вдалося аж по завершенню церемонії, коли й Айден сказав кілька слів аудиторії, і ректор завершив свій виступ та попросив усіх перейти до полігону, де спеціальною комісією буде визначено рівень магії та її вектор.

— Та ти що? Це ж легенда нашої академії! — Айна дивилася на мене, як на дурепу яку. — Але легенда ще жива! На відміну від іншої…

— Аластріони Гленнвір? — пальцем в небо тицьнула я.

— То про неї ти чула?

Я лиш кивнула, чомусь колишня ректорка, якою всі захоплювалися, викликала у мене тільки негативні відчуття.

— Завтра у нас буде більше часу, тож я зможу розповісти тобі їхню з магістром історію.

— Прямо-таки «їхню»? — причепилася до слова.

— Звідки ти така виповзла, що навіть цього не знаєш?

Питання її лишила без відповіді. Та воно її й не потребувало, навряд чи їй щось скаже назва Кілбранн.

А от мені подумати було про що! Звісно ж я пам’ятала розповідь магістра про те, як він втратив магію, пригадувала я й вираз його обличчя, коли він говорив про Аластріону, і свою непохитну впевненість, що він був у неї закоханий.

То невже про це знала вся академія? Ба більше, пам’ятає навіть зараз, два роки потому після її смерті? У будь-якому випадку завтра я про це дізнаюся. Навряд чи Айна, яка була приставлена до мене на час вступних випробувань, втратить можливість поділитися плітками.

А зараз же, поки ми йшли до полігону новими коридорами та навіть анфіладами кімнат, я знову і знову поверталася спогадами до магістра.

Хоча після тієї ночі в думках інакше, як Айденом, я не могла його називати.

І ні, між нами не спалахнула іскра, хоча тяглість одне до одного відчувала і я, і він. Принаймні мені так здавалося, коли я бачила, як він від самого ранку наступного дня намагається не дивитися мені у вічі та уникати будь-якого доторку. Спочатку мені здалося, що я йому просто неприємна, проте день по дню в його поглядах я бачила і цікавість, і щось подібне до захоплення, і навіть ніжність. Проте варто мені було зловити Фланагана на гарячому, як він просто тікав. Скільки наших занять було перервано лише через те, що між нами проскакувало щось, назви чому я так і не змогла дати.

Тоді, увечері, ми ще довго цілувалися біля підніжжя сходів. Я навіть сп’яніла, чи то надихавшись від нього, чи просто від нових приголомшливих відчуттів. Проте коли він відірвався від мене, ледь могла стояти на ногах, рукою чіплялася за нього, та він і не відштовхував, навпаки притискав до себе все тісніше.

— Ходімо нагору, — шепотів він. І тягнув мене сходами. Здавалося, я навіть повисла на його сильних руках, наскільки мало зусиль докладала. І наскільки витала в хмарах після його поцілунків.

Підйом тривав довго. Ду-уже-дуже довго. Магістр зупинявся ледь не на кожній сходинці, щоб уще́дрити мене своїми поцілунками, а потім знову робив крок — і знову повторював те саме. І так до нескінченності. Здавалося, що до дверей моєї спальні ми підіймалися цілісіньку відвічність.

Але я й не хотіла, щоб вона переривалася. Бо з кожним кроком сміливішала, починала сама відповідати, повторювати те, що робив зі мною Айден. Спочатку зовсім боязко, а далі все сміливіше й сміливіше.

І чоловікові подобалися мої дії, бо після кожної він притискав мене до себе все міцніше, красномовно вказуючи на своє бажання, яке дибило його штани в районі паху. І страшно мені від того не було, навпаки, хотілося вже осміліти вкрай та потягнутися рукою до шнурівки…

Далі навіть думати страшилася, лише жмурилася і тягнулася до магістра за черговим поцілунком. Які він дарував так щедро, так рясно, що я боялася втонути у його ласках.

Та ось він притиснув мене до стіни біля дверної пройми, боляче стукнувши ребрами об оздоблення панелей. Звісно ж я не стримала зойку. Не скільки від болю, скільки від несподіванки.

Проте Фланаган відсторонився і поглянув на мене затуманеним поглядом. У вікно коридору світив вуличний ліхтар, тож роздивитися чоловіка сяк-так я могла. Як і він мене.

Кілька митей він і справді вдивлявся мені у вічі, а потім притиснувся своїм лобом до мого і простогнав:

— Що ж я роблю?..

А вже наступної миті у нього наче демон вселився. Він торкнувся моєї єдиної долоні та потягнув з мене магію. Небагато. Лиш стільки, щоб вистачило закрити магічно двері моєї спальні, куди він заштовхнув мене перед тим.

Так і простояла, розгублена, перед запечатаними дверима майже до світанку. Не знала, що робити. Тільки прислухалася до важкого дихання у коридорі по той бік…

З принадних та не дуже мрій мене висмикнув голос Айни:

— Де ти витаєш, Бренно? Поглянь! Ми в галереї Академії. Тут висять портрети усіх видатних особистостей, хто якимось чином був дотичним до розвитку та процвітання нашої альма-матер. І магістр Фланаган тут теж є, — гордовито підсумувала дівчина. І, звісно ж, підвела мене до портрета учителя.