Розділ 1

Десь там, у одному королівстві, що носить назву "Флоренбург". Жив собі самотній король і була у нього одна єдина донечка  - принцеса Лілі.

Була вона неймовірної вроди та характеру, однак була змушена проживати своє життя у стінах замку. Батько по невідомим причинам, не допускав жодних виходів за межі палацу: поставив на подвір'ї чатувати охоронців, а Лілі віддав під повний нагляд фрейлін в замку.

Тому усі дні, у юної спадкоємиці були заповнені уроками "Хорошої Принцеси". Фрейліни навчали її балету, етикету та інших королівських навичок. Тож принцеса була змушена дотримуватись строгих правил поведінки і регулярно виконувати обов'язки, що відповідали її статусу.

Життя Лілі було сповнене розкоші, але обмежене рамками палацу і кожні її дні були схожі на попередні. Згодом, подорослішавши, дівчині набридло нудне та сповнене сірих фарб життя.

Вона почала бешкетувати, одягати простенькі сукні до колін, не звертаючи уваги на зауваження з боку фрейлін та батька. Тобто намагалась всіма силами, додати у своє сіре життя - яскравих барв.

У цьому їй допомагав єдиний друг та вірний порадник - блазень. Вони разом дурачились, жартували один над одним й просто весело проводили час. Таким чином життя Лілі трохи набрало позитиву та веселощів.

Король немаючи впливу на свою дочку, почав все рідше робити зауваження щодо її поведінки. Але все частіше замислюючись над майбутнім королівства.

Чоловік, він був вже не молодий і сили його покидали з кожним днем, все більше й більше. Тому надумав король, видати дочку Лілі заміж. За того, на кого він може без турбот покласти свої владарювання.

   * * * 
І от якось сидячи у троній залі, його величність, поринув у глибокі роздуми. Перебираючи серед принців найближчих королівств, гідну кандидатуру для його донечки.

- Далі.. хмм.. може.. принц Рейнер з Гельмсфорду... - поправляючи на носі окуляри та нахмуривши брови, бурмотів король. Його погляд був чітко спрямований на ім'я принца на шматку пергаменту - Ммм... не погано, це зміцнить нашу політичну позицію... але донечці моїй не підходить.. надто громадний.. а може.. ага... хммм..  принц Едвард із Аргенсоль... розумний... досвічений.. чи.. ні.. ні.. не те.. не.. те.. все не те.. треба когось благородного... розуму тут замало буде...

Король смутно почухав потилицю, перебігаючи очима список принців. Його окуляри знову сповзли на кінчик носа.

- Хмм... так-так.. - пробурмотів король, читаючи очима та одночасно поправляючи окуляри - Принц Левіан з Натурландбурга... репутація в юнака нечогенька... але якись він надто худорлявий і опецькуватий... не підходить в пару моїй донечці... не підходить... аж ніяк, не підходить... а як щодо.. щодо... принца Гарета із Лукфорда... - раптом підхопився король, відвіши погляд в глибину зали -  А що? Амбіційний юнак.. він ще дитинства, виявляв симпатію до моєї донечки.. це і покращить торговельні зв'язки, і покращить економіку.. і... ні-ні-ні... цього мало.. тоді захист королівства буде не надійний... А-а.. а як щодо...

- Ваше Величносте! - раптом вискочив із-за колони Блазень.

Король від несподіванки, аж підскочив на своєму троні, впустивши клапоть пергаменту на підлогу, а з ним і окуляри.

- Тьфу ти! - обурився король, піднімаючи свій список та окуляри, які знову натягнув на носа та наново всідаючись в трон - Нащо так лякати? У мене мало сердце, через горлянку не вискочило!

- Пробачте, Ваше Величносте! - уклонився поблажливо жартівник - Я тут почув ваші роздуми про принців і подумав, що можливо, ви хочете трохи розважитись з цього приводу.

Король смутно подивився на блазня, знімаючи окуляри, які знову сповзли. Поклавши їх на список в себе на колінах зітхнув і врешті відповів:

- Та які там розваги Блазню.. - похитав він сумно головою - Коли королівство під загрозою зникнення..

- Ваше Величносте! - обійшов в півстрибку короля жартівник та вмостився біля трону на сходинці - Не все так погано!

- Тобі легко казати - зітхнув король - А на кого я королівство лишу після смерті? Донечці моїй тільки би порозважатись.. розпестив я мабуть її дуже.. ой, розпестив..

- Ваше Величносте! - знову підстрибнув весело Блазень, ставши навпроти короля - Її високість, мабуть ще не готова до серйозних стосунків.

Король знову важко зітхнув, уважно дивлячись на блазня.

- Ти може і правий - погодився король - Але мені здається, що йдеться не лише про готовність Лілі до стосунків. Я мушу впевнитись, що вибір принца буде найкращий для королівства.

Блазень зробив сальто на зад, преземлившись перед сходинками підвищення де сидів король. А тоді схрестив руки на грудях, подивившись на правителя зі смішком.

- Ваше Величносте - промовив він - Мені здається ви надто концентруєтесь на політичних вигодах. Так ви ніколи не знайде для своєї дочки нареченого.

Король задумливо втупився в жартівника, потроху рослабляючись.

- То що ти пропонуєш? - врешті поцікавився він.

- Чом би не дати, Її Високості, можливість самостійно обрати собі нареченого? - весело похопився Блазень - Хто як не саме сердце спадкоємиці знає, хто саме їй потрібен.

Король розумів, до чого веде Блазень, проте мав значні сумніви у правильності наміру.

- А якщо вона обере, якогось бідного не богу чи наприклад заморського принца?

- Ваше Величносте! Лілі досить кмітлива дівчинка. Я впевнений, що вона обере собі чудового нареченого. Лише потрібно дати їй час та вибір.

- А якщо вона і за місяць, і за рік не обере? Я не можу стільки чекати! Ні!

- Тоді ми можемо допомогти принцесі швидше прийняти рішення - загадково відповів жартівник, розводячи руками.

- О, а на цьому місці давай детальніше! - ще більше зацікавився король.

- Чом би нам не запросити до палацу принців із сусідніх королівств? Це і Лілі допоможе швидше вибір зробити, і вам довго не чекати!

- Ай, справді! Як я зразу про це не подумав! - похопився король, що аж пергамент та окулярами посипались з колін. Він це митю помітив, підняв і поклав на сідушку трона - Це ж прекрасно! Я запрошу всіх принців із прибережних і найближчих королівств! Ой, це ж треба всім листи написати й відправити! - забідкався король, побігши кудись в бік зали та залишаючи жартівника на одинці.