11

☾11☽ 

—  Це ти говорив? — ледве змогла промовити до нього. — Ти зараз не брешеш? 

— Мальво, тільки не зрозумій неправильно, — його голос затремтів, і було видно, як хлопець розхвилювався. 

— Про кого ти це говорив? — тихо промовила до нього. — Тільки не скажи, що про мене, — вагаючись промовила. 

Іриней сидів переді мною і мовчав. Його погляд був спрямований униз. Де зникла його відважність і впевненість? 

— Чому ти не відповідаєш, — промовила до нього, піднімаючи тон, — я хочу знати     правду, — крикнула до нього. 

— Це я говорив про тебе, — промовив хлопець, а його руки нервово терлись одна об одну, — це я намагався переконати себе забути тебе... 

— Мене? — нервово викрикнула і приклала руку до грудей, показуючи на себе. 

— Мальво, послухай мене, — прокричав той, поки я вже сиділа, поринувши у свої думки, — ти ж навіть не вислухала мене! 

Після тих слів я вже не чула нічого. Увага була прикута лише до думки про те, що Іриней намагався забути мене. 

Ті слова сказав той хлопець, якого я вважала найріднішим, незважаючи на те, що ми зовсім не родичі? 

Це говорив той хлопець, який був у нестяму закоханий  у мене?  Що я могла зробити, аби він таке сказав... 

Я не слухала, що він говорив до мене. Лише накручувала ситуацію ще більше і більше, поринаючи у свої думки.  

За останні декілька хвилин я дізналась стільки новин, що моя голова йшла обертом, усвідомлюючи кожну із них.  

— Ти мене чуєш, квітко? — протріс мене хлопець. Як виявилось, за цей час, поки я поринала у свої думки, він говорив до мене, а я зовсім його не слухала. 

— Що ти хочеш від мене, Іринею, — гаркнула я до нього, відсуваючись подалі. — Хіба я заслуговую на те, аби мене намагались забути?  

— Послухай мене, — строго промовив. 

— Я не бажаю тебе слухати, — промовила до нього і обернула голову в інший від нього бік, — чому ти зараз біля мене? Ти ж забув мене, — в істериці казала до нього. 

— Ти візьмеш себе у руки, аби ми нормально поговорили? — промовив той, розводячи руками і закотивши очі. 

— У нас лише інтрижка, Іринею, — строго подивилась у його очі, — тобі не варто тут зараз знаходитись. 

— Якби я хотів тебе забути, Мальво, то мене зараз би не було поруч, — гаркнув до мене він так, що я навіть не очікувала почути від нього такий тон. — Якби тебе так не кохали і  не піклувався про тебе, як я, то тебе вже давно не було б.  

Промовивши це, Іриней підвівся і відійшов від мене. Я сиділа на покривалі і не могла вичавити із себе жодного слова. Що б не говорив цей хлопець, кожне слово я беру занадто близько до серця. Чому я так роблю? Причина одна - сильні почуття до нього. Я настільки захоплена ним, що кожне слово, яке я б не хотіла чути, зачіпає мою душу.  

— І ці слова я промовляв після того, як ти не приходила до мене тиждень. Після того, як ми домовились про зустріч, а ти не прийшла, —  різко промовив хлопець, коли я того не очікувала, — уяви себе на моєму місці. Як ти би на це відреагувала? Чи не говорила б ти такі слова, аби хоч якось втамувати той біль, який був у мене на душі? 

—  Іринею... 

— Ти дуже поспішна, Мальво. Не знаючи всієї ситуації, ти вже робиш висновки, —  агресивно промовив, —  ти навіть не дала мені договорити, а вже кричиш про те, що не бажаєш мене слухати. 

— Іринею, пробач мені, — я підбігла до нього і міцно обійняла, а хлопець стояв непорушно, тримаючи руки донизу, — я тебе кохаю, Іринею. 

Я поглянула на нього. У його очах виднілись сум. Він був розчарований через мене. Саме через мої безпідставні звинувачення, я дозволила собі принизити і знецінити всі його старання, які він зробив для мене. Він врятував мене, підтримав, не залишаючи одною, а я дозволила собі подумати про те, що я йому байдужа. 

— Я тебе також, — холодно відповів він, ступаючи на один крок від мене.  

Я гадала, що він мене також обійме і розцілує у відповідь, ми помиримось, і все було добре. Думала, що більше ніколи не говоритимемо одне одному погані і образливі речі, але він лише зневажливо відповів “я тебе також” і ступив назад. 

Треба було давно зрозуміти, що світ не є зображенням у рожевих окулярах.  На жаль, так буває, що твої сподівання на краще потім виявляються протилежною жорстокістю, на яку ти навіть не очікуєш. 

— Мені варто побути на самоті, а також вже пора спати, пізня година, — промовив хлопець, коли вже прямував до місця, де стояв його рюкзак. 

Він обгорнувся кутиком покривала, на яке ліг, і заплющив очі, готуючись до сну. У лісі була загадкова атмосфера, дерева шелестіли від легенького вітру, а у повітрі відчувались прохолодні маси, які пронизували кожен сантиметр шкіри. Я поглянула на місяць, що далі висів посеред нема, визираючи з-за верхівок ялин. Я поглянула на Іринея, який злегка освічувався променями місяця, які змогли пробитись крізь гілки лісу.  

Підійшовши до Іринея, лягла біля нього. Він обернувся до мене спиною, і я зробила те ж саме, хоча мені було надзвичайно боляче це робити. Мені  було холодно, у той момент мені як-не-як хотілось, щоб Іриней обійняв мене. Так хотілось, аби ми поділились своїм теплом одне з одним. Присунувшись трішки ближче до нього, аби відчути, як моя спина доторкається до нього, я не отримала ніякої відповіді і реакції. Була лише тиша і я.