10

☾10☽ 

Я зупинилась, стоячи на місці, коли почула, що вона знає моє прізвище. Погляд був направлений у невідоме. У голові тиша. Ні одної думки, турботи чи переживань. Я все ще стояла до неї спиною і не знала, чи варто мені обертатись.  

— Звідки ти знаєш моє прізвище, — різко обернулась і злісно просичала до неї. 

— Мальво, ходімо звідси, — Іриней протягнув до мене руку, а я рвучко від неї відсахнулась. 

— Зачекай, Іринею, — гаркнула до нього я, — що вона вигадала собі. Звідки вона знає, що я Голійчук. 

— Нічого я не сплутала, — продовжувала      русалка. — Еней був симпатичним хлопцем, напевно, багато дівчат за ним бігало. 

— Що ти верзеш. Який Еней, — агресивно промовила я. 

— Той, що до мене під воду на Івана Купала  пішов, — промовила та, поправляючи пасмо волосся за вухо.  

 Раптом я відчула, як мені погіршало. У голові закрутилось, і я тяжко ковтнула слину, яка назбиралась у мене в горлі. 

— Мальво, чому ти так поблідла? — промовила русалка, голосно регочучи, — невже не знала? Звичайно, я тут не причетна. Він сам вирішив до мене піти. Я тут не винна, — промовляла та, не перестаючи говорити. Рот у неї не замикався, а я все стояла і не могла підібрати слова. 

— До тебе під воду... — тихо промовила я, поки у моїй голові складався пазл. 

— Бідний, напевно, хотів виплисти нагору, — промовила русалка, вдаючи фальшивий сум. 

— Замовкни, — вигукнула до неї агресивно і стояла, дивлячись у далечінь. 

— Квітко, все добре? — промовляв хлопець і махав рукою перед моїм обличчям. — Пішли звідси негайно, — промовив тоном, який дав зрозуміти, що його варто послухати. 

Він взяв мене за руку і повів подалі від озера, а я за той час не вимовила ні слова. Мені було важко зібрати всі думки разом, аби сказати те, що я усвідомила за останні кілька хвилин.  

Ми крокували темним лісом, поки не зупинились на одній із галявин, яка здавалась трішки світлішою за інші. Іриней витягнув покривало, аби ми змогли перепочити, і сказав, аби я сіла і нарешті змогла йому сказати, що трапилось. 

— Так буде тепліше, — промовив той, і обгорнув мене светром. —Що з тобою, Мальво, ти можеш мені розповісти? Я зовсім нічого не розумію, від тебе я не почув жодного слова, і вигляд  маєш збентежений і наляканий, — стривожено перепитав, — ти що, повірила словам того створіння?  

Я сиділа і намагалась заспокоїтись, притулившись до Іринея. Він був зовсім мокрий, і замість того, аби надягнути светр самому, він віддав його мені. 

— Одягни, — віддала річ йому, — я не хочу, аби ти захворів, — без жодних емоцій відповіла йому.  

— Що з тобою? — промовив хлопець. Було видно, що він починає нервуватись. Хлопець сів навпроти мене, вдивляючись прямо в очі. — Що тебе  турбує? 

— Іринею, мені здається, що вона не   збрехала... — тихо промовила я, чекаючи на його відповідь. 

— Хто вона? Русалка? — з глузливою посмішкою промовив і міцно обійняв. — Квітко, я прошу тебе, не вір всьому, що попадеться під ноги. 

— Ні, Іринею,  — крикнула я, визирнувши з його обіймів, — тут не все так просто, як здається, — продовжувала. — Вже не вперше мені снились страшні сни. Кожен з них доводив мене до того, що я просиналась спітнілою, з важким диханням. Кожен з них відчувався так, немов це відбувається зі мною, — я тихо промовляла це, поки Іриней сидів навпроти мене і уважно слухав. 

— Я б ніколи не повірила у таку нісенітницю, яку розповіла русалка, якби не... — я замовкла, а моє дихання раптом зачастішало. 

— Якби не що? — взявши мене за руки, стривожено перепитував хлопець. 

— Якби не сни, Іринею, — скрикнула я. — Мені приснився сон, як спершу я чула шум, потім раптово щось манить мене, а пізніше хтось тягне  під воду, — я раптово почала плакати, закриваючи очі руками. — Невже я мала брата?  

— Мальво, можливо, це просто збіг обставин, — знову почав витирати мої сльози хлопець, — мама тобі б розповіла. 

Раптом я зрозуміла ще одне. 

— Мама б мені розповіла... — у моїй голові почали крутитись спогади розмов. “Я втратила не одну рідну людину”,  “чому ти кажеш все у множині?”,  “ми ніколи не зможемо поладнати”. Я згадала ту розмову, коли мама уникала дати відповідь на моє питання, а я після того ще більше зневірилась у тому, що ми зможемо з нею знайти спільну мову. — У мене справді був брат... — промовила до Іринея. 

— Не може бути, — промовив хлопець, але я його перебила. 

— Я мала розмову із мамою, і вона не хотіла зізнаватись, чому втратила не одну людину, —  розповідала я, —  тепер я все зрозуміла. Вона мені брехала сімнадцять років і навіть не наважилась розповісти, що я мала брата. Людину, яка би точно мене захистила, — промовила я і вкривалась сльозами. 

У цей момент мені було дуже важко. Важко дізнатись правду тоді, коли ти зовсім не очікуєш її почути. Коли ти навіть про неї не здогадуєшся... Мої сльози скочувались по щоках до шиї. Це були ті сльози, які виступають, коли ти не вперше розумієш, що тобі брехали. Мені не розповіли про найріднішу людину, тим самим вкрали частину серця.  

Біля мене сидів Іриней і намагався заспокоїти. Він ще не бачив мене у такому стані, але я не побачила, аби він розгубився і не знав, що зробити. Побачивши першу сльозинку, він притулив мене до себе, показавши, що біля мене є той, який захистить мене завжди, незважаючи ні на що. 

— Мальво, мені так шкода, — розчаровано і скорботно відповів. Він легенько проводив рукою вздовж моєї спини, ніжно погладжуючи. 

— Мені не тільки це снилось, — продовжила я, коли трішки заспокоїлась. — Тепер мені здається, що я знаю, як помер мій батько, — промовила стримуючи сльози. — Це був найперший сон. Холодна зима, сніг, що рипів під ногами і, невідоме створіння, що на мене стрибає... — тихо промовила, — я більше ніж впевнена, що мені снилось те, що трапилось у минулому, але я про це не знала, — відповіла це і замовкла. Іриней тим часом також мовчав і не наважився зруйнувати тишу. — Мій батько зник якраз взимку, тут все збігається. Кожна деталь все більше і більше переконує мене у правдивості цих кошмарів. Тих кошмарів, які відбувались із моїми рідними людьми. Невже я не могла раніше здогадатись про це? — прокричала це із сміхом, який в цій ситуації слугував захисною реакцією, — я ніколи собі не пробачу. Ніколи!