9

☾9☽ 

— Здається, твій компот забродив, — ствердила я, протираючи очі рукою, — ти теж бачиш ці галюцинації? — мене переповнював шок і здивування. 

— Мені здається, що ми вдвох це бачимо, — промовив Іриней і підійшов до мене ближче. 

На великому камені, що був за декілька метрів від берега, сиділо морське створіння. Риб'ячий хвіст, покритий лускою, виблискував променями. Довге волосся, що спадало по спині потворної, але водночас привабливої дівчини, манило своїм незвичним кольором. Переді мною сиділа русалка. Руки у мене тремтіли, а про голос я взагалі мовчу. Я не могла вимовити ні одного слова.  

— Я думав, що вони лише у казочках або  міфах, — промовив хлопець, що легенько відступав назад, відтягуючи мене за собою. 

— Нам варто піти звідси, — тихо прошепотіла я до хлопця, — це якийсь жарт над нами, я впевнена. 

— Ми не можемо звідси піти без перлини, — суворо промовив той, — можливо, вона нам допоможе? 

— Ти що зовсім з глузду з'їхав? — нервово кричала я, шарпаючи його руку, — навіть не смій до неї наближатись і щось питати, — розлючено говорила, адже знала, що він на це здатний. 

— Та вона нам нічого не зробить, — дивлячись на мене, промовив Іриней, — хіба лише  втопить, — засміявся хлопець, а я не могла усвідомити, як в такі моменти він може ще й жартувати. Я стояла зовсім остовпіла. Думала лише про те, як та потвора може нас вбити. 

— Любчику, а ти у нас розумний, — звабливо промовила морська дівчина до мого хлопця, — хочеш провести зі мною час? 

Я шокована стояла і дивилась, як нахабно та морська дурепа зваблювала Іринея, поки я стояла біля нього. Хлопець в той момент стояв, а обличчя залишалось таким, як і раніше. Холодна усмішка і суворий погляд. 

— Що ви на мене вирячились, — гордовито запитала русалка, поправляючи своє волосся. Воно у неї було розкішне. З синім виблиском кучері здавались такими пишними і густими, ніколи б не сказала, що це волосся буває у воді частіше, ніж на суші. — Вперше мене побачили чи що? — промовляла далі дивна дівчина. 

— Вперше бачили? — пирхнула здивовано я, — покажіть мені людину, яка бачила тебе хоча б один раз, — скрикнула я до неї, а потім усвідомила, що не варто було це робити. 

— Не люблю нахабних дівчат, — промовила та мені у відповідь, — якщо бути чесною, зовсім недолюблюю усіх осіб вашої статі, — додала вона, а я ще більше здивувалась її відповіді. — То що, красунчику, хочеш до мене? 

Я ще більше злютувалась. 

— Іринею, ходімо звідси, — промовила я впевнено до нього, — нам, точно, не варто тут бути. 

— Ні, ми отримаємо своє, — почула ще впевненіше від нього. Я бачила, як злість охоплювала не тільки  мене, але і його.  

— Це не вартує нашого життя, — прокричала я, усвідомлюючи, які можуть бути наслідки, — вона ж втопить спершу тебе, а потім мене.  

— Ти зараз серйозно?  Вона ж може мати перлину, а вона нам і потрібна, аби врятувати тобі життя, — розізлився хлопець через мої слова. — Я готовий ризикувати. 

— Але... — не встигла сказати, як він обернувся у той бік, де сиділа потвора і вислуховувала нашу розмову.  

— Ми не прийшли тобі зашкодити, — промовив до неї, — у нас є одна місія. 

— Не зашкодити? — сміючись перепитала   русалка,  — чому тоді ви ходите навколо мого озера і щось шукаєте?  

— Ми шукаємо одну річ, — крикнув Іриней до неї, а я стояла і думала, як нам виплутатись із цієї ситуації. 

— Яку одну річ? — зацікавлено спитала, — шкода, що ти, красунчику, прийшов сюди не самий, — промовила вона, вдаючи, що плаче і сміється одночасно. 

Вона поводилась, як маленька дитина в постаті дорослої дівчини. Ця потвора точно хотіла звабити Іринея, але я не переживала через це. Він не  піддасться її словам. 

— Чи не бачила ти на своїй території      перлину? — промовив хлопець. 

— Я бачила багато різних намистин, можливо, ти скажеш більше деталей? — промовила із муркотом хвостата. — Хоча, що я знайшла, навіки буде моїм. 

Почувши ці слова,  я переглянулась із Іринеєм поглядами. Тими розгубленими поглядами, коли людина бачить перед собою ціль, але боїться ризикнути, аби її досягти. Я поглянула йому в очі і чітко дала зрозуміти, що нам не варто продовжувати розмову, але Іриней - той самий впертий хлопець, який завжди буде робити те, що він сам собі скаже. 

— Темно-зелена із візерунком, — сказав хлопець, пристально вдивляючись в рухи русалки. 

— Бачила таку, — відповіла і дзвінко засміялась, а її хвіст легенько погойдувався на камінці, — часом не листочки на ній зображені? На латаття схоже... 

Я лише і думала про впевненість Іринея у своїх діях. Я зрозуміла жахливу правду: якби його не було поруч увесь цей час, то я б вже давно опустила руки. І за це я йому безмежно вдячна. Прийде час, коли я йому про це розповім. 

Почувши про латаття, раптом моя увага знову повернулась до мене, і я уважно вдивлялась на неї з надією побачити перлину. Іриней поглянув на мене і дав зрозуміти, що час діяти швидко і без лишніх рухів. Він кивнув до мене, тим самим дав знати, що продовжуватиме розмову. 

— Здається, це наша перлина,  — спокійно, але впевнено додав Іриней, — віддай нам її, будь ласка. 

— Віддати її вам? — здивовано перепитала русака і витягнула її із свого волосся. Перлина весело закружляла в її пальцях, поки та хизувалась нею перед нами. Моє серце забилось сильніше, коли я побачила маленьку перлинку, яка виблискувала в мокрих руках потвори. У той момент я готова була стрибнути на неї і забрати ту річ, яка належала тільки мені. 

—  Це наша перлина. Її згуба стала      випадковістю, — промовив хлопець, — де ж ти її тут знайшла?  

— Я побачила її на лататті, що плавало на моєму озері, отже... — промовляла єхидно русалка, — отже перлина тепер моя, — ствердно додала. 

— Вона мені надзвичайно потрібна, — промовив Іриней, давлячи на жалість. — Домовляємось, що ти нам її повертаєш, а ми більше сюди ніколи не повертаємось, гаразд?