7

☾7☽ 

— Обіцяю, що ти побуваєш на цьому святі, — промовив Іриней і ніжно провів рукою по моєму боці обличчя. 

— Розкажи про нього. Що там відбувається? — попросила я хлопця і ми вирушили в дорогу. 

— Це свято переповнене магією і дивиною в той день, — розповідав хлопець, поки ми йшли вздовж річки, віддаляючись від села. — Саме на Івана Купала багато пар стрибають через  багаття, увіковічнюючи своє кохання. 

— Це звучить так загадково, — захопливо відповіла я. 

— Хлопці шукають цвіт папороті, а дівчата плетуть вінки і потім спускають їх у озера або річки, щоб  їхні суджені їх зловили. 

— Цвіт папороті? — здивовано перепитала. — Хіба він існує? 

— Це лише такі звичаї, Мальво, — додав    хлопець, — але звучить круто, правда? 

— Звучить дуже круто, — із захопленням відповіла, — ти сам хоч там бував? 

Хлопець на мить задумався і нічого не відповідав. 

— Можливо, буде смішно, але я там побував лише одного року. 

— Що? Чому? Ти ж втрачав таку можливість. 

— Кажуть, що на тому озері, біля якого проходить це свято ставались не один раз прикрі випадки, — спокійно відповів хлопець, — тому не ризикував туди ходити. 

— Прикрі випадки? — пирхнула із усмішкою. —Що ж там могло статись. Не перебільшуй. 

— До людей тоді блуд чіпається, ходять колами і не можуть прийти до хати. Завжди до водойми хлопців тягне — з вдаваною впевненістю відповів, але було видно, що він   розхвилювався, — чортівня одна. 

— Це лише збіг обставин. Немає ніякої чортівні, Іринею. — Додала я, аби його заспокоїти, — що б там не було, ми точно підемо разом на це свято. 

— Головне знайти перлини, квітко. Тоді будемо жити щасливим життям, — промовив той, а я крокувала за ним темною стежкою, яка вела у ліс. 

— Це те саме озеро, біля якого ми були? — запитала, коли побачила, що ми заходимо у темну гущу. 

— Ні, це інше озеро, але воно також знаходиться посеред лісу, — відповів хлопець. 

— Стій, — шарпнула я, — ти впевнений, що нам варто йти до лісу вночі? — перепитала я. — Поглянь, вже майже стемніло, як ми будемо її там шукати. 

— Ти чого, Мальво, — додав хлопець дивлячись на мене, — не хвилюйся, зі мною ти будеш завжди в безпеці. Ми не можемо втрачати час. У нас його і так мало, — ніжно промовив він, а мені в той момент було так приємно це чути. Я була щаслива, що маю того, хто мене захистить. 

— Іринею, як мені з тобою пощастило, — обняла міцно його, притулившись головою до його    плеча. — Я уявити не можу, що б сама робила в такій ситуації, — поглянула в його очі, а потім мій погляд привернула інша річ.