6

☾6☽ 

Стукіт чоботів на підборах. Жінка розгладжує свою спідницю, поправляю її. Проходить повз хвіртку і пригладжує волосся. 

— Боянко, до тебе гості, — скрикнула Франка, стукаючи у двері. Тим часом мольфарка сиділа за столом із запаленими свічками, щось    промовляючи, — я принесла тобі щось, — скрикнула жінка, коли не почула відповіді. 

Раптом різкий шум під дверима, і в ту мить стара жінка стоїть на порозі хати. Вона залишалась такою загадковою і водночас лякаючою. Старий одяг із запахом зілля і різних трав було чутно здалеку, а у повітрі кімнати піднімався легенький димок разом із запахом згасаючого вогню.  

— Що це у тебе так пахне? — промовила     Франка, — у тебе, мабуть, щось горить, — додала схвильовано. 

— Я щойно загасила свічки, — зневажливо відповіла мольфарка, — тобі не варто цікавитись тим, до чого ти не причетна, — додала грубо, а Франка в той момент дивувалась її пихатістю. 

— Я лише запитала, Боянко, — ввічливо сказала жінка, немов боялась її, — ти, напевно, здогадуєшся, чому я сюди прийшла. 

— Франко, я не збираюсь гратися у ігри. Я знаю, чому ти до мене завітала. Я відчуваю це, — промовила та, поклавши в'язку сушених квітів біля колоди із картами. 

Мольфарка запалила сухоцвіт і поводила навколо голови жінки, допоки його запах не ввійшов глибоко у ніс.  

—  Що ти робиш? Я ж не для цього сюди прийшла. 

— Я краще знаю, що робити у моїй хаті,  —  хрипким голосом промовила чародійка і почала перетасовувати колоду, розкладаючи по черзі кожну з них. 

— Нехай буде по-твоєму, — змирилась із хвилюванням жінка, — розкажи, що там карти кажуть. 

Клавши кожну карту на столі перед Франкою, Боянка тихо перешіптувалась, допоки не загасила останню свічку разом із зв'язкою у воді. 

— Ну що там? Чому мовчиш, — нервово перепитувалась. 

— Дивина. Ніколи не бачила, аби над душею стільки нечистого ходило. 

— Яке нечисте? — витріщивши очі, промовила Франка. 

— Те, що у твоєму серці зароджується, — промовила та. — Бачу, що погана ситуація у тебе в сім'ї чи родині. Зовсім там немає злагоди і любові, лише одні недомовки і     непорозуміння, — додала та. 

— Нісенітниці, — схвильовано промовила жінка, згадуюючи, що вчора натворила. 

— Також бачу, що ти любиш золотеньке, тому готова біди натворити задля того, аби його здобути. 

— Напевно, твоя колода щось тобі набрехала, —крикнувши на весь голос, ствердила жінка. 

— А ще бачу, що все-таки ти отримаєш те багацтво, яке прагнула, — переплела пальці рук і відповіла. 

— Ось за багацтво нехай твої карти не   брешуть, — підірвалась Франка, — ти ж мені зовсім не дала розповісти, чому я до тебе прийшла. 

— Показуй, жінко, — промовила чародійка, а її очі враз забігали, оглядаючи кишені і руки Франки. 

— Принесла я тобі те, чого ти так просила. 

— Ну ж бо, давай мені його сюди, а я тобі винагороду, — простягнула руки мольфарка, а її ноги враз затанцювали, ступаючи одна на одну. 

Франка дістає із кишені одну перлину і дає жінці. 

— Яка краса, — вигукнула жінка і рвучко забрала її собі. —  Чому тільки одна? Давай ще інші, — промовила, не відводячи очей від перлини. 

— Тут така справа, Боянко... 

— Яка справа, Франко, ти про що, — схвильовано додала та, — віддай ще інші перлини і ти отримаєш своє. 

— Немає інших, — розлючено відповіла жінка, а у Боянки очі збільшились до розміру копійчини. 

— Немає? — скрикнула та, — де ж вони могли зникнути, Франко, ти чи вирішила мене обдурити? 

— Донька не хотіла мені віддавати намисто, тому я змушена була його у неї вирвати, — сказала та. 

— І що? Де ж воно, якщо ти його вирвала, — лютувала стара. 

— Воно розірвалось, і всі перлини поплили по течії. Вони зникли, — ойкаючи на всю хату, відповіла. — Я змогла зловити лише її, — додала і показала на перлину у руках старої. 

— Ні. Тільки не це, — схопилась за серце   стара, — не може бути, аби вони навічно загубились, — лютувала стара. Вона сіла за стіл і схопилась за голову. 

— Чому ж ти так нервуєшся, — запитала       Франка, — ти ж сама говорила, що вони зовсім не коштовні. Буде у твої колекції одна перлина. 

— Нічого ти не розумієш, дурна жінко, — скрикнула мольфарка, — ти все зруйнувала. 

Франка стояла і не могла зрозуміти поведінку співрозмовниці. Та сиділа, гойдаючись на кріслі туди-сюди. 

— Я ж тобі принесла одну, ти обіцяла віддячити, — промовила жінка. 

— Ти обіцяла все намисто, а не одну  намистину, — кричала та. — Зараз я можу відмовитись і від цієї одної. 

— Боянко, — схвильовано відповіла жінка, — дай винагороду за одну, і я більше тебе не потурбую, — суворим тоном відповіла Франка. 

— Забирай свої гроші, — кинула на стіл декілька монет, — щоб більше я тебе тут не бачила, — прохрипіла вона. 

Франка рвучко зібрала з собою дріб'язок і вибігла із хати. Гроші вона отримала, тому більше сюди приходити не збиралась.