4

☾4☽  

Ми зібрались із всіма силами і вирушили у подорож. Було близько 9 ранку, тому нам залишалось часу рівно до завтрашнього вечора. Моє серце переповнювала надія на порятунок, але водночас все сподівання охоплював страх, що ми не знайдемо перлини. 

Про мої роздуми я не розповідала хлопцю, я впевнена, що він і так хвилюється за мене. 

Водночас я перечитувала книжку, не пропускаючи жодного речення, аби знайти хоч якусь підказку. 

— Поглянь, що тут пише, — промовила до      Іринея, — намисто є даром лісу, але коли перлини розділяються, то виходить так, що вони губляться  по різних стихіях, — здивовано прочитала. 

— Стихії кажеш? — перепитав хлопець, — зрозуміло, що одна з них має бути біля водойми. Вони ж у тебе і загубились у річці, а інші? 

— Нам варто подумати, які стихії ще можуть   бути, — додала я, — вогонь? 

— Цілком можливо, але як твоя перлина із річки може опинитись біля вогню? — запитав       хлопець, — це ж зовсім якась нісенітниця. 

— Повністю погоджуюсь з тобою, але інших підказок і рішень тут не пише. Ми мусимо подумати над цим. 

— Добре. Нехай буде вогонь і вода,  а третя? — сказав хлопець, розвівши руками, — виходить земля або повітря. 

— Може бути, Іринею, — погодилась із ним, — пропоную перше перевірити водойми. Це поки найлогічніше місце, де вони можуть бути. У твоєму селищі є річка? 

— Видно, що ти все життя вдома просиділа, — засміявся хлопець, — так до мого села твоя річка Забува протікає. 

— Ти серйозно? Чому ти раніше про це не        казав?  — крикнула я, — вони ж по течії могли прибитись до берегу. Веди бігом мене туди. 

— Це не дуже далеко звідси, треба пройти декілька гарних місцин. 

— Знову гарні місцини? — перепитала я, — ще б у нас на них був час, — розчаровано додала.