2

☾2☽  

— Хто б тобі допоміг, якщо не я, — промовив хлопець, — йди швиденько скуштуй ту смакоту. 

— Ти впевнений, що це точно смакота? — промовила я, наливаючи тягучу рідину у      склянку, — тільки поглянь на неї, на вигляд немає нічого привабливого, крім її яскраво-рожевого кольору.  

— На запах вона також чується смачненькою, — понюхав хлопець і сказав, — я спробую першим. 

Іриней зробив один ковток, потім другий. Його обличчя скривилось в чудній химері, а хлопець ледве зміг ковтнути все те, що було у нього в роті. 

— Мені тебе шкода, квітко. На смак воно зовсім гидке, — збридився хлопець. 

— Та що ти там говориш, подай мені, я теж скуштую, — сказала я і долила у склянку ще трішки собі, впевнено випивши все залпом.  Ця суміш була настільки густою, здавалось, що по моїй горлянці проповз слизький слимак. — Ти був правий, Іринею, це дуже бридко, — сміялась я, запиваючи це водою. 

— А я тобі говорив, — викрикнув хлопець, — щастя, що мені не прийдеться це пити. 

— Нічого страшного. Якщо потрібно, то я вип'ю все, що завгодно, — гордо відповіла, заклавши руки, — а ось свої кулінарні здібності  хтось мусить покращувати, — весело відповіла, кривляючи язиком. 

— Зараз я покажу, кому потрібно щось покращувати, — відповів хлопець і підбіг до мене, схопивши на руки. 

— Відпусти, — кричала я, але глибоко в серці моя маленька Мальва ще більше тішилась. 

Він обкрутив мене на своїх руках так легко. Здавалось, що робив він це зовсім безперешкодно, не використовуючи своїх зусиль. 

 Ми зупинились, але ставити мене на землю він не збирався. 

— А тепер вже мене покладеш на ноги? — впевнено промовила до нього. 

— Було б у нас багато часу, я б тебе вічність не відпускав, квітко, — він міцно підтримував мої ноги руками, поки я обхопилась своїми за його шию. Він покрокував до ліжка і ніжно опустив мене туди. Я схвильовано дивилась на нього, поки він знаходився обличчям наді мною. 

— Що він збирається зробити? — промайнула думка у моїй голові, а у відповідь я лише чула його важке дихання.  

Наші очі глибоко дивились назустріч одне одному, намагаючись вгледіти у них невідоме. Серце виривалось із грудей, а здоровий глузд покидав мою голову. 

— Збираємось, Мальво, у нас тепер є дуже важлива місія, не варто гаяти часу, — промовив він і торкнувся своїми губами моїх, після чого рвучко підвівся. 

Я лежала і дивилась на стелю, згадуючи, що тільки що відбулось, а потім також встала і пішла слідом за Іринеєм.