26

☾26☽ 

Близько сьомої години проспівали півні, сонечко вижалось на горизонті. Пройшов тиждень покарання Мальви. 

Франка, одягнувши нову спідницю, яку вона одягала лише на свята, збиралася до мольфарки. Натягнувши червоні чоботи і вдягнувши шовкову хустку, крутилась перед дзеркалом. Оздоба на її великих і масивних руках виглядала смішно, а пишні бедра надавали спідниці неабиякого об'єму.  

—  Куди це ти, мамо, так одягнулась? —   здивовано запитала. 

— Усе ти хочеш знати, — гаркнула мама, — до подруги піду, плітки послухаю, — швидко додає у відповідь, —  у хаті багато роботи, і худоба голодна, бігом збирайся до роботи! 

—  Мамо, це означає, що я вже не покарана? — із надією промовляю, — мені вже можна виходити? 

— Тиждень пройшов. Я свої обіцянки пам'ятаю, але, якщо знову запідозрю ще одну витівку, отримаєш добряче, — промовила мама, а я вже обдумувала, який наряд обрати для зустрічі із Іринеєм. 

— Дякую, мамо, —   сумлінно промовила, —  я зрозуміла свою провину, більше такого не повториться, — мої очі віддавали блиском, але ранні відвідини подруги були для мами непритаманні, — ти довго відвідуватимеш подругу?  

— Маю деякі справи. Прийду близько шостої години, тому до цього часу мене не чекай. 

— Чекатиму, — промовила.   

Я зрозуміла, що мені варто поспішити. Мами не буде вдома майже цілий день, а це означає, що це чудова нагода відвідати Іринея. Тим часом, поки я виряджалась, мама вже йшла селом із гордим поглядом, заглядаючи у кожне подвір’я. 

— Куди ти, Франко, так вирядилась? – кричала сусідка Зофія через пліт.  

— Навіть відповідати їй не буду. Завжди щось дурне говорить, а потім це правдою  виявляється, — буркнула Франка під ніс, обернувши голову в інший бік від сусідки.  

— Франко, але  ти жінка з прикрим          характером, —    похитавши головою, промовила бабуся. 

—  Піти у сусіднє село до баби-відьми, аби дізнатись чиє це добро? —  завагалась Франка, але дороги назад вже не було.