20

☾20☽ 

Новий день, проснулась я із ще однією причиною для роздумів. Дивне намисто, без якого у мене немає сил, химерні сни, які не дають мені спати, незрозумілі стосунки з Іринеєм, так ще й таємниця, яку приховує мама. 

Здається, що я скоро з’їду із глузду, якщо не зможу дізнатись відповіді на всі ці запитання. 

За чудо-намисто я ще не впевнена, адже надання ним мені сили ще не підтверджено. Можливо, та ситуація просто співпадіння, але я точно знаю, що його знімати я не хочу, адже не горю бажанням знову втрачати свідомість і падати з потемнінням у очах.  

Щодо снів і недомовок мами, то я навіть найменшого розуміння не маю, як мені потрібно знайти розгадку до цього. 

Стосунки із Іринеєм також не передбачають хорошого. Можливо, варто ще раз до нього навідатись? Не знаю, чи буде це правильним рішенням. 

Роздуми лютували у моїй голові. Були моменти, що я була готова виходити знову на поле, аби зустрітись із ним, але й були такі, де я переконувала себе залишитись вдома і знайти собі ціну.  

— Підкину монетку. Якщо випаде решка, піду знову на поле, — видихаючи сказала сама до себе і  підкинула монету. 

Монета прокрутилась навколо своєї осі і впала мені на руку. Я стурбовано розплющувала очі, аби побачити зворотній бік монети. 

— Так! Решка! — впевнено відповіла, стискаючи кулак. Я хотіла, аби так сталось, тому тепер у мене зникли вагання, чи варто йти туди. 

Я ніколи не старалась підкреслити свою вроду. Для кого? Якщо я ніколи нікуди не виходжу, і ніхто б це не побачив. 

Але сьогодні не той день. 

Я  вирішила причепуритись: розпустила косу, від якої на волоссі залишились чудові хвильки, які надавали об'єму. Підмалювала очі. Вії тепер стали виразними, а їх довжина добряче побільшала. Тепер  з-під них виднілись лише мої блакитні очі, немов ті алмази, які виблискують стріляючими променями. 

Зразу  у дзеркалі я побачила дівчину, яка доглядає за собою і любить себе. Вперше у мене з'явилась думка, що я подобаюсь собі.