14

☾14☽ 

Я рвучко прокидаюсь, вся спітніла, дихання прискорене.  

— Дивно, але мені ніколи не снились жахіття, — подумки сказала я собі. Мені було страшно. Я була налякана, і тепер у мене є багато запитань до цього сну, — у чиїй подобі я йшла, хто це, і що це означає? — додала я собі, — мені варто відпочити і менше про це думати, — промовила, заспокоюючи саму себе. 

— Потрібно це забути. Сьогодні піду на те поле, що мене манить, радісно проговорила це із усмішкою, — сподіваюсь, що там так само красиво, як я уявляла. Назбираю гарні польові ромашки і волошки та сплету їх у віночок, — втішено собі подумала. 

Сьогодні у мене напрочуд чудовий настрій, адже день має бути насичений.  

Я поправила намисто, вдягла сережки, які колись подарувала мені мама. 

— Це перші і, напевно, останні сережки, які вона подарувала. Мені здається, що їй на мене зовсім все одно, і вона навіть не думає зробити мене щасливою, — пирхнула я і вирушила.  

Дорога була не коротка, але і не сильно далека. Мені було байдуже, мене це не зупиняло, я відчула запах свободи і не збираюсь його втрачати. 

Звичайно, моїх сил на довго не вистачило. Через деякий час я вирішила перепочити. 

— Присяду я біля стежки, але навіть не смій, Мальво, піддатись втомі і піти додому, — говорила я сама до себе строго,  — я сильна і завжди здобуду бажаного. 

Просидівши на камінці пару хвилин я вирушила далі  і ось з-за лісу побачила омріяне поле. 

— Таке враження начебто тільки мені потрібне те поле, — сказала я злісно. —  Мені точно треба знайти друзів, бо скоро я з глузду з’їду.