11

☾11☽ 

Одягнувши намисто, я відчула дивне відчуття, немов тепле повітря проходить по моїх грудях, вливаючись у душу. Немов маленькі часточки проходять через шкіру і доторкаються серця, скоботавши його. Я ще ніколи не відчувала такого, для мене це було вперше.   

— Дивно, — налякано промовила, — ніби у моє тіло ввійшло щось невідоме і  незнайоме для мене, — промовила я собі і тут я зрозуміла, що спів пташок перетворився на мову, яку я почала розуміти. Спершу я злякалася і зразу зірвала намисто, після чого мова птахів перетворилась на щебетання, і тоді я усвідомила, що цю здібність мені дає намисто. 

Набравшись сміливості я знову одягнула перлини. 

— Обіцяю сама собі, що не розповім про це       мамі, — сказала я і попрямувала стежкою додому, але почула під ногами легенький хрускіт листя. Я  оглянулась назад і стояла непорушно, а очі у  мене палали здивуванням. Куди б я не ступила, то на моїх слідах виростали дрібненькі лісові квіточки різнокольорових барв, вони немов застеляли лісову галявину тоненьким килимком.  

— Що? Це ще не все, це магія чи жарт? — дівчина попрямувала додому, крокуючи і залишаючи за собою квіткову стежку. 

— Я не можу зрозуміти, хто залишив цю річ посеред лісу? Хіба таке забувається, можливо, і власник знайдеться, — сказала я, поправляючи волосся, що впало на перли.  

Я тихенько зайшла на подвір’я, мами ще не було, мені пощастило. 

— Думаю буде краще, якщо я це намисто заховаю під сорочкою, тоді і  мати не помітить. Не буде зайвих запитань щодо цього.  

Я була із бідної  сім’ї, тому носити на собі цю річ мені дуже кортіло. Мати не мала грошей, щоб придбати мені коштовності. Отже, носити на собі чарівне намисто, яке сяє на сонці і виблискує промінцями, було для мене честю.