Епілог

Що було далі? Багато чого трапилося. З того дня ми стали з Євгенієм жити разом. Таке рішення шокувало всіх моїх рідних, а особливо Ральфа, який до останнього не вірив, що я пішла від нього назавжди.

Спочатку він мені постійно телефонував та вимагав повернутися додому, але посилала його далеко. Він цього не розумів та до останнього стояв на своєму. Лауда не міг прийняти того, що втратив мене. Цей чоловік не хотів мене чути та навіть підписувати документи на розлучення.

З цим взагалі дуже цікава історія. Понад три місяці Лауда відмовляв мені у розлучені. Я гадала, що навіть все-таки доведеться йти до суду, але він, на щастя, здався. Після чотирьох місяців війни, Ральф підписав папери, кинув злий погляд на мене та на живіт й сказав:

- Надіюсь, що він тебе кине.

- І я тобі бажаю всього найкращого, - відказала я та пішла.

- Ліно, навіть не міг подумати, що ти така повія, - кричав він мені у спину.

- Ти не кращий за мене, - обернулася та пропалила поглядом свого колишнього чоловіка, якого аж кривило від лютті.

- Ліно, ти будеш кодувати, що пішла від мене. Ти нікому не будеш потрібна! Через рік ти згадаєш мої слова.

- Ральфе, який ти інколи дурень. Мені шкода, що я ці два роки була з тобою.

- А я ще більше жалкую!

Родичі Ральфа до нашого розлучення віднеслися нейтрально, але засмучений був лише Клаус, який дуже мене любив. За весь час, що я була з його братом, то я стала для нього майже сестрою. 

- Без тебе мій менший брат пропаде, але хто йому винен, що він втратив тебе. Я завжди знав, що Ральф дурник. Ось він мені це довів у черговий раз. Спутив в унітаз бізнес та таку жінку яу ти. Шкода, проте нічого не зробиш.

- Вже, як є, - проказала я. - Таке життя.

- Твоя правда, але якщо будуть проблеми, то звертайся. Ми завжди будемо друзями.

- Дякую. Ти також.

Мої батьки були також дуже здивовані, але швидко змирилися, що я кинула Ральфа та пішла до Євгенія, який до речі запропонував мені вийти за нього заміж ще у відділку. Звісно я відповіла, що хочу з ним прожити решту свого життя.

Від того дня прийшло десять довгих років. За цей час у нас народилося ще двоє дітей, які тільки зміцнили наш шлюб, який дійсно щасливий. Ми відпустили образи один на одного та стали будувати наше життя з чистого аркуша, а те, що було тільки загартувало нас. Ми стали любити один одного тільки сильніше.

Мабуть, так була моя доля. Спочатку  мені треба було вкусити гіркого життя, щоб потім стати дійсно щасливою. Звісно хотілося, щоб не такого, як було, проте вже нічого не змінити. Я рада тому, що все налагодилося у моєму житті та Євгенія.