90

Я чекала. Дивилася на Аліну, яка прикувала свій погляд до підлоги. Її нижня губа, яка була нафарбована червоною помадою, трусилася. Також вона дуже сильно зблідла. Стала, як стіна.

- Вблагаю тебе, - прошепотіла я. - Відпусти його...

Руда скривилася, наче їй під язик поклали дольку лимона. Вона заплющила свої очі та відвернула голову в бік.

- Аліно...

- Мені важко. Я майже два роки борюся за нього, зробила все, що він полюбив мене та зробив своєю дружиною...

- Я тебе розумію, але насильно не покохаєш...

Аліна засміялася. Вона сіла на крісло. З її очей почали котитися сльози, які вона видко витиримала.

- Мене завжди вчили не здаватися та йти попри все до своєї цілі. Я все життя слідувала цьому принципу. Ось саме так я стала відомим психологом, до якого всі мріють потрапити. Євгеній також є моєю цілю. Я гадала, що ще трохи і він здасться, але...

- Що? - запитала я, відчувають як по моєму тілу почали бігати електричні розряди.

- Я програла, - прошепотіла вона. - Зазнала фіаско. Попри час, біль та решту всього Євгеній кохає тільки тебе, проте мені не хочеться цього визнавати.

Після цього настала мовчанка. Аліна встала на ноги та подалася до шафи, звідки витягнула пляшку вина. Вона вийняла корок та стала пити з горла. Збоку це виглядало дуже дивно, щоб така жінка викидала свої манери до сміттєвого бака та починала поводитися, як найгірша учениця училища.

- Аліно...

- Їдь до відділка, я заберу заяву, - випалила вона, а потім різко кинула на мене погляд свої світлих очей. - А ти маєш дещо мені пообіцяти.

- Що? - запитала я, відчуваючи змішані емоції.

- Зроби його щасливим.

- Я цього і хочу, - відказала я.

- А тепер вимітайся з мого кабінету та їдь до нього.

- Гаразд, дякую тобі, - прошепотіла я, ледве стримуючи сльози, адже уже не очікувала на милість рудої.

Я летіла на всіх крилах до відділку, до якого забігла в той самий момент, коли Маланюк вийшов із кабінету слідчого. У нього був розгублений вигляд. Євгеній не розумів, що коїться довкола.

Ще більше його здивувало, коли я кинулася його обіймати. Я настільки сильно зчавлювала його у своїх обіймах, що здавалося ще секунда та поламаю йому кістки.

- Що ти робиш? - запитав спокійно він.

- Хочу відчувати твоє тепло та ніколи не відпускати...

- Це ти вмовила Аліну забрати заяву?

- Так, - втягувала я носом аромат його парфумів.

- Навіщо? - задав він мені дуже безглузде запитання, яке викликало у мене посмішку.

- Бо я тебе люблю.

- А Ральф, дитина....

- А хто тобі сказав, що дитина від нього...

- Що?

- Я хотіла тобі повідомити ще п'ятницю про свої підозри щодо цього, а потім про тест, але того клятого вечора трубку взяла Аліна та набрехала мені, що вона твоя наречена...

- Ти не жартуєш? - перепитав він, дивлячись на мене. Його сірі очі заблищали. 

- Ні, я кажу тобі правду. Я тебе люблю, хочу бути з тобою та разом виховувати нашу дитину.

- І я цього дуже хочу, - прошепотів Маланюк.