88

Я вийшла з дверей. Євгеній сидів та дивився прямо - кудись у пустоту. Який вже у нього був змучений вигляд. Навіть ставало шкода його.

- Дякую, - тихо пролунав його голос.

- За що?- запитала я, продовжуючи стояти та дивитися на його волосся, де почали пробиватися срібні нитки. Старість нікого не минає.

- Що приїхала та не послала мене дуже далеко та глибоко.

- Не гарно залишати людей в біді... І ти мене вибач...

Євгеній не відповів. Він тільки ще більше схилив голову. Я сіла біля нього. Цікаво про що він зараз думав. Які думки так його вивертають.

- Ти можеш йти, - промовив він. - Я звісно не знаю, що ти сказала слідчому, але як вже буде.

- Я висловила правду...

- Невже? - обернув він голову до мене. Його сірі очі засвітилися знайомими вогнями.

- А навіщо мені обманювати? Якщо я хочу, щоб мені говорили правду, то, мабуть, потрібно спочатку почати зі себе.

Маланюк хотів, щось сказати, але йому не дав слідчий, який вийшов у цю мить та попросив його зайти. Я залишилася сама.

Зараз у мені вирували дуже дивні думки та відчуття, які говорили, що треба Євгенію розповісти правду. Треба першій піти йому на зустріч, навіть якщо Аліна дійсно його наречена, але після слів слідчого - мене беруть сумніви. Яка нормальна дівчина стане так котити бочку на свого майбутнього чоловіка? Ніяка! Та взагалі - вона не його наречена!

Якщо чесно, то у цей момент мене просто осягнуло. Я весь цей час не розуміла очевидного. Повірила словам якоїсь ненормальної, яка просто хотіла забрати у мене Євгенія! Все складається! Вона спеціально на наших сеансах намагалася вбити у мою голову, що я маю кинути Євгенія!

Мені вже не терпілося, коли Маланюк вийде з кабінету. Хотілося кинутися на нього, стиснути в обійми та сказати все, але цього не сталося. З кабінету його вивели у наручниках.

- За що? - одразу пирхнула я. - У нього алібі!

- Пані Лаудо, є інші підстави для арештування, - відказав слідчий.

- Ця руда відьма бреше! - скрикнула я.

Але він мене проігнорував. Ніхто на мене не звернув увагу, крім Євгенія, який мав кам'яне обличчя. Він немов змирився з тим, що його хочуть ув'язнити.

- Я це так просто не залишу! - сказала різко я та вибігла з відділку.

На вулиці я ледь не заплакала. Невже доля продовжує знущатися з мене? Тільки я повірила, що все наладиться, як знову все зазнало краху!

Я витягнула з кишені телефон та набрала номер Аліни. Кожна клітина мого організму молилася, щоб ця руда взяла трубку, але відповіді не було. Також не дочекалася я її на десятому дзвінку.

Відчай душив, але я не стану здаватися. Попри будь-які труднощі я витягну Євгенія з цієї прірви. Я хочу, щоб це все скінчилося, тому сіла у своє авто та поїхала до місця роботи Аліни. Я виведу її на чисту воду та не дам зруйнувати життя Євгенію, мені та нашій дитині.