85

- Ліно? - здивовано підняв брови Лауда.

- Не очікував? - запитала я.

- Як ти тут опинилася? Чому ти не у лікаря?

- Бо не доля, - гаркнула я та кинула лихий погляд на дівчину, що сиділа навпроти. На вигляд коханці Ральфа було не більше двадцяти років. Вона мала русяве волосся, світлі очі, а її тілобудова говорила мені, що ця дівчина доволі висока. Однак більше дивувала відсутність макіяжу, де, можливі, переваги зовнішності були загублені...

Звісно не добре обговорювати інших, але назвати особу, яка розважалася потай від мене з моїм чоловіком, гарною я не могла, бо вона була настільки сіра, що не передати. Ніякої унікальності. Та взагалі, що у ній міг знайти Ральф?

- Не хочеш мені пояснити, що тут відбувається?

Мій чоловік наче застиг. Він лупав очима. Я відчувала його страх, який йшов від нього. Мені було цікаво, що він мені скаже.

- Хто це? - не тягнула я. - Твоя коханка? Так? Не чую відповіді

Останні три слова я прокричала, чим привернула до себе увагу всіх відвідувачів кафе. Вони повернули свої голови до нас та лупали своїми баньками. Чекали чим закінчиться ця вся ситуація.

- Ліно, давай без емоцій. Я все можу пояснити...

- Я чекаю! - не могла тримати в себе в руках, бо мені зараз було дійсно боляче. Я не очікувала такого зі сторони свого чоловіка. Та дівчина ставала ще більше наляканою. Вона прикрила своє сіре обличчя волоссям, а руки поклала собі на коліна.

- Ліно, - протягнув Ральф.

- Кажи! Чи хай може ця повія скаже?

Русява від переляку здригнулася. Вона розуміла, що я звертаюся до неї, бо я весь цей час говорила німецькою. Однак вона і мала петрати, що я говорю, бо як ця прекрасна дама, мала б спілкуватися з Лаудою.

- Досить цьому скандалу, - прошипів чоловік та різко встав.

- Не досить!

Далі Лауда схопив мене за руку, яку стиснув настільки, що я скрикнула. Він робив мені дуже боляче. Здавалося, що його кремезні пальці зараз зломають мені кістки, просто роздроблять у порох.

Рудий потягнув мене на вулицю. По дорозі я декілька разів ледь не впала. Мабуть, одягати підбори була не дуже гарна ідея.

- Ти нормальний! - висмикнула я свою руку, коли ми дійшли до його авто.

- Ненормальна тільки ти.

- Що? - обурилася я.

- Так, ти!

- Ти нормальний! Я тебе застала з коханкою, а ти мені кажеш...

- Ліно, закрий свого рота і слухай мене! - грізно вимовив він до мене. Такого я навіть уявити не могла. Лауда ніколи так зі мною не розмовляв.

- Ти зараз розвертаєшся та їдеш до лікаря, в мої справи з Маргаритою тебе не обходять.

- Ти з нею спиш?

- Так, - відказав він. - Але тебе це не має турбувати. Краще їдь до лікаря та забудься, що тут бачила.

- Ти взагалі зійшла з розуму? Ти думаєш, що я маю спокійно реагувати та такі твої дії. Я вже не кажу про те, що ти ледь мені руку не відрізав.

- Так, ти маєш це забути, - спокійно відказав Лауда.

- Що?

- Забути та жити далі, - крипів його голос.

- Ні, Ральфе, це просто сміх. Я йду від тебе!

Лауда у відповідь засміявся. Він став хихотіти.

- Та кому ти здалася? Кому потрібна 30-річна жінка та дитина?

Я шоковано стояла. Дивилася на чоловіка, який гидко кривився. Невже я два роки жила з таким ідіотом? Невже мої очі не бачили його реальну душу? Він самовпевнений дурбецало!

- Я йду від тебе! Ти мене більше ніколи не побачиш!

- Ліно, не дуркуй! Ти від мене нікуди не дінешся! Нас зв'язує дитина...

- Яка не твоя! - проти своєї волі сказала я.

- Що? - не повірив своїм вухам чоловік.

- Не твоя! Вона від Маланюка! - сказала я та стала шукати ключі від авто у сумці. Мені хотілося скоріше поїхати з цього місця.

- Ліно, ти блефуєш, - дивився він на мене. - Дитина моя і все. Їдь додому ввечері поговоримо.

- Я не блефую! - гаркнула я та сіла в авто. За мить я вже їхала та набирала номер Євгенія. Мені треба йому все розповісти.