82

44
Я їхала в авто та думала про все, що за останні десять років сталося у моєму житті. Якось дуже багато всього падало на мою чорняву голову. Невже я настільки лиха людина, що мені довелося та доводиться переживати так багато чого? Не знаю... Це питання навіть складне для мене.

Звісно я не свята, але всі люди мають право на помилку та... Проте зараз мої думки нічого доброго мені не дадуть.

Через двадцять хвилин я сиділа за столиком у кафе, де ми завжди зустрічалися з Діаною. Мій язик коштував каву, а очі дивилися у вікно, де за вікном проходила велика кількість людей. Всі вони кудись поспішали. Цікаво куди?

Сьогодні не робочий день, а вихідний. Можливо вони спішать відпочивати? Хто його знає... А може у них справи. Зі свого боку я також летіла сюди, бо думала, що моя подруга вже тут. Проте пунктуальна тільки я.
Пішла друга чашка, але не кави, а чаю. Мій мозок перебував у певному трансі. Було страшно дізнатися, що Ральф дійсно мені зраджує.

Коли я допила чорний чай із лимоном, то до закладу увірвалася моя подруга, яка одразу підбігла до мого столика та впала на стілець.

- Були пробки, - сказала Діана, дивлячись на моє обличчя.

- Я так і зрозуміла, - відказала я.

- Бачу мої слова тебе трішки налякали. На тобі обличчя нема.

Мені захотілося криво усміхнутися. У мене без Діани не все гаразд.

- Краще каже мені, як ти дізналася про зраду мого чоловіка, - сухо відповіла, відставивши чашку в сторону.

Діана схмурніла. Вона відчувала, що я на неї дуже зла.

- Навіть не знаю з чого почати.

- Починай прямо та без соплів.

- Гаразд, - заплющила вона очі та з її вуст почали вилітати ті страшні слова.

Я слухала. Подруга говорила тихо, а місцями настільки, що навіть не могла розібрати.

- Він дійсно кожного понеділка о дванадцятій годині зустрічається з якоюсь дівчиною?

- Так. Я це бачила на власні очі.

- Ось скотина, - пирхнула я, а при цьому стиснула руки в кулаки.

- Угу, - пробурмотіла вона.

- Ну, завтра тоді перевірю. Якщо це правда, то...

- То що?

Я хотіла відповісти, але потім вирішила, що краще моїй подрузі нічого не знати. Моя вагітність та роман із Маланюком нікого не стосується. Це мої помилки, які я маю сама вирішити.

- Нічого, - глянула я на неї.

- Точно?

- Діано, дякую, що сказала мені. Я завтра перевірю чи це насправді, а якщо це дійсно так, то комусь доведеться мені пояснювати ситуацію.

- Мені прикро, що так...

- Все добре, - сказала я ці слова, щоб не засмучувати блондинку.

- Хочеться тобі вірити...

Я махнула головою, а потім встала та пішла. Навіть не сказала жодного слова для прощання. А сенсу? Нема!

Мій стан зараз настільки розгублений, що просто не передати. Відчуваю себе безхребетною твариною, яка нічого не може. Мабуть, так і є.

Ноги ледве дійшли до авто, а коли я сіла в нього, то заплакала. Мені було гірко та неприємно. Не вірилося, що Лауда таке робив за моєю спиною....