72 (Євгеній)

Дорога забрала у мене десь годину, а може більше. Точно я не міг сказати, бо мій стан був сплутаний. Досі перед очима все танцювало та дуже сильно хиталося. Мені лячно було думати, що саме підсипала мені Аліна. Та взагалі, як вона собі уявляла, що після цього я залишуся з нею? Невже вона настільки дурна, аби думати, що після такої її витівки я буду з нею? Якщо так - то мені її дуже сильно шкода.

Я зупинив авто біля великих червоних воріт. Якщо вірити інформації, що в мене була, то Ліна має бути за цим двох метровим тином.
За мить моя рука стала сигналити. Авто пищало, як шалене. Я сидів та чекав.

На мене точно звернуть увагу. Звісно було зрозуміло, що вона там не одна, проте досить цього цирку. Ральф все одно дізнається та батьки також.
Через дві хвилини ворота відчинилися. Чорнява жінка, яка була дуже схожа на Ліну, показалася перед моїми очима. Вона дуже здивовано зиркнула на мене. Я за свого боку вискочив з авто.

- Вам чого? - запитала вона, прикривши за собою ворота.

- Ліна тут? - проігнорував я її запитання.

- Скажу після того, як ви назвете своє ім'я та причину візиту.

Я хотів засміятися, однак стримав свої емоції, що бурили у мені.

- Я чекаю, - склала вона руки на грудях.

- Я кохаю Ліну, а вона мене.

Почувши ці слова, жінка почала сміятися, а потім запитала:

- Це жарт?

- Ні, - різко відказав я. - Вона кине свого Ральфа та буде зі мною.

- Невже? - підняла вона брови. - Щось мені не віриться, що моя донька кине свого чоловіка.

- Так, бо вона його терпіти не може. Вона кохає мене!

- Шановний, краще сідайте у своє авто та їдьте звідси.

- Я не поїду поки не побачу Ліну та не поговорю з нею! Вона має мене вислухати!

- Навіщо?

- Мені треба триста раз повторювати?

- А мені здається, що ви мене обманюєте. Я не вірю, що моя донька поза спиною чоловіка мала коханця. Це не схоже на Ліну. Вона дуже порядна дівчина.
Розмова з цією жінкою була без сенсу, тому я вирішив діяти різко та швидко. Ноги рвонули повз неї до воріт, які я відчинив та зайшов на подвір'я.

- Ви що собі дозволяєте! - крикнула вона. - Геть звідси!

Через п'ять секунд до нас вибіг чоловік, який, мабуть, був батьком Ліни. За ним показався Ральф, а потім перед очима постала жінка всього мого життя.

Я ловив на собі дивні погляди. Особливо дивними вони були від Ральфа, який не розумів, що я тут роблю. Він знає мене, як свого партнера по роботі, а не як коханця його дружини.

Ліна стояла бліда. Вона дивилася мені прямо в очі та немов передавала мені свій гнів, адже думає, що я дійсно її обманув.

- Ви хто? - запитав чоловік.

- Євгеній Маланюк, - відповів я. - Приїхав поговорити з вашою донькою про своє майбутнє з нею.

- Що? - викотив він очі. - Яке майбутнє? Ліно, що він говорить?

Його донька з повними слізьми очима глянула на нього та сказала:

- Я не знаю.

- Ліно! - обурився я. - Невже ти мене не кохаєш! Чи ти дійсно повірила тій Аліні?

- Я тебе не знаю! - сказала вона.

Від цих слів мені ледь не стало зле. Вона мене не знає. Чорт! Та чому все так складно?

- Що відбувається? - нарешті запитав Ральф, який не розумів, що коїться довкола.

- Те, що я люблю Ліну, а вона мене, - сказав я йому німецькою мовою.

- Що?

- Що чув! Ми кохаємо один одного! Вона мала тебе до понеділка кинути, але через непорозуміння думає, що я знову її обдурив, проте це не так!

- Ти верзеш дурню....

- Ні, поки ти робив свої махінації та роботі ми потай зустрічалися і не тільки цілувалися за столиком...

- Ти божевільний, - не вірив мені Ральф. - Ліна моя дружина, яка є вірною мені та є вагітною від мене.

Тут я ледь не впав. Ліна вагітна від Ральфа! Це не може бути! Я не вірю цьому!