Брехня з присмаком правди. Книга друга

71

Його обійми були м'якими. Колись вони мене заспокоювали, але зараз у них не було такої чарівної дії. Вони нічого не давали, окрім фізичного тепла, що йшло.

- Все буде добре, - говорив він. - Ось зараз підемо до твоїх батьків та розповімо, що вони скоро будуть мати онука чи онуку.

- Давай краще пізніше, - промовила я.

- А чого тягнути? Яка різниця коли вони про це дізнаються? Сьогодні чи завтра?

Я не відповіла. Просто мовчала та думала в якій жахливій ситуації опинилася.

- Ліно, не затихай, щось кажи....

- Я тебе люблю, - промовила я та заплакала.

- І я тебе люблю, - ще міцніше обійняв мене Лауда.

Так ми стояли хвилин п'ять, поки вітер не приніс до нас запах смаженого м'яса, а потім голос матері, який кликав до столу, який стояв біля мангалу. Мені хотілося ще постояти, проте Ральф притягнув моє тіло до батьків.

Їжа була смачна, але нічого мені не лізло у горло. Я змогла відкусити тільки один маленький шматочок та ледве його ковтнула. Депресія та розпач охопили мене. Абсолютно нічого не хотілося. Я відчувала злість та велике бажання зникнути.

Мене дратувало абсолютно все. Я не хотіла бачити батьків, якби голос Ральфа та навіть спів пташок. Всередині вирувало тільки одне бажання - взяти облити все бензином та спалити. Хотілося бачити, як вогонь руйнує будинок, з'їдає його, а потім перетворює на попіл, який настільки дрібний, що вистачить тільки одного подиху вітру, щоби його безслідно розвіяти.

А після цього - сховатися десь у лісі. Жити в маленькому дерев'яному будинку на березі озера та нікого не бачити та ні з ким не взаємодіяти.
Однак це мрії. Вони не збудуться. Мені доведеться до кінця свого життя усім посміхатися та удавали, що все чудово. Ось таке воно життя - постійно треба грати відповідну роль.

- Це вино було зроблене п'ять років тому, - промовив мій батько та став розливати червону рідину по чашках.

- Гадаю, що Ліні не варто пити, - сказав Ральф.

Батько здивувався. Він підняв очі та зиркнув на матір, яка не зрозуміла погляду свого чоловіка.

- А ви хіба не будете залишатися? - запитав він.

- Будемо, однак Ліна не може пити спиртне через одну доволі вагому причину.

- Яку? Якась хвороба?

- Ні, - махнув головою Лауда та поглянув у мою сторону.

Звісно я зрозуміла, що він хоче від мене, тому я вичавила зі себе:

- Я вагітна.

Ці слова пролунали українською мовою, аби зрозуміло було й матері, яка до цього кліпала очима та намагалася зрозуміти, що не так.

Ця новина принесла усім щастя. Особливо дуже сильно була рада мама. Для неї, мабуть, ці слова прирівнювалися до чуда, яке нарешті сталося.

У найближчі дві години всі обговорювали тільки це. Вони такі були раді, що мене вивертало. Я не хочу цієї дитини, адже вона від людини, яка дуже сильно мене образила.

Про мій стан вже знали всі родичі, які також були чомусь у захваті від цієї новини.
Невже всім так було важливо, аби я завагітніла? Складалося таке відчуття, що вони немов чекали цього.

Зненацька пролунав свист, який прорізав мої вуха. Після цього хтось почав сигналити біля воріт.

Моя душа пішла в п'ятки. У голову почали лізти лихі здогадки.

- Я піду перевірю, - встала моя мама.

- Може краще я? - запитав батько.

- Та ні, сиди, я бігом. То може бути син Людмили, яка нам молоко продає. Він завжди так приїздить, коли привозить товар.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше