70 (Євгеній)

Коли я відкрив очі, то не розумів, що відбувається навколо. Нікого біля мене не було, а моє тіло лежало на дивані, як мішок картоплі.

У голові панував цілковитий безлад, який забрав у мене здатність до процесу мислення. Перші двадцять хвилин мої очі просто тупилися в стелю, поки промінь сонця, що там миготів не дав мені зрозуміти, що сьогодні уже не п'ятниця.

Мої ноги моментально підняли мене. Через таку різку зміну стало зле. Я ледь не впав, проте втримався.

Після такого мозок одразу почав згадувати, що сталося. Думки змішувалися в голові, події вирували, поки не впало ім'я Аліни.

Чорт, ця руда щось зробила лихе, проте зараз треба було дізнатися, як Ліна. На годиннику стояла перша година дня, а на моєму смартфоні не було жодного повідомлення від неї.

Я схопив телефон та одразу набрав її. Через мить голос моєї коханої незадоволено прорізав мої вуха, а потім я почув те, що боявся. Все-таки Аліна доклала сили.

Ліна кинула трубку. Я ледь не заплакав від ситуації, що склалася, проте взяв себе в руки та зателефонував тій рудій відьмі. Перші два дзвінки вона проігнорувала і лише на третьому відповіла.

- Якого чорта! - крикнув я. - Що це за фіглі? Ти взагалі зійшла з розуму?

- Я борюся за своє щастя.

- Ми з тобою ніколи не будемо разом, бо я тебе не люблю та ніколи не відчував цього до тебе!!!

- А Ліна думає зовсім інше...

- Я вже знаю!

- Ти з нею вже говорив? І як вона? Надіюсь, що знову побіжить до свого Ральфа, який так її безмежно кохає. Як же багато вона мені розповідала про нього на сеансах...

- Вона була твоєю клієнткою?

- Так, декілька разів приходила та ділилася зі мною своїми переживаннями. Я допомагала її забути тебе, але якось у мене цього не вийшло.

Мене спочатку паралізувало. Ліна хотіла мене забути та пішла до психолога. Звісно було якось гірко це сприймати, але зараз не до цього. У нас з нею майже все було добре.

- Аліно, яка ж ти сволота, - прошипів я. - Ти розумієш, що ти зробила?

- Я борюся за своє щастя...

- Невже ти думаєш, що я буду з тобою?

- Так,- впевнено відказала вона.

- Яка ж ти дурна, - прошипів я та кинув трубку.

Дуже хотілося придушити Аліну, але який з цього сенс? Треба швидко повернути Ліну, бо я не хочу більше її втрачати. Ця жінка дуже дорога мені.
Я швидко встав та вибіг з квартири. Ноги донесли мене до авто, де я одразу сів за кермо, але не поїхав. У голові дуже сильно почало паморочитися. В середині панувало дуже дивне відчуття. Мені здавалося, що я п'яний, а тіло не слухалося.
Руки набрали номер Аліни.

- Що ти таке мені підкинула? - закричав я.

- Щось дуже веселе, - з радістю сказала вона. - Тобі бачу подобається.

- Аліно, коли це зникне? - продовжував я говорити з нею на доволі високих тонах.

- Колись...

- Не жартуй зі мною?

Після цього вона кинула трубку. Ця руда відьма руйнує моє життя. Я не переживу, якщо Ліна знову покине мене. Мені зараз треба зробити все, аби повернути її.

Я знав, що вона не вдома, тому зв'язався зі своїм одним знайомим, який за пів години сказав мені адрес, де знаходиться Ліна. Він це дізнався за допомогою номера, а саме прослідкував звідки був зроблений дзвінок.

Коли я дізнався куди мені їхати, то одразу натиснув на педаль газу та став їхати. По дорозі мені було дуже погано, перед очима темніло та все хиталося. Декілька разів ледь не потрапив у дрібні ДТП, але, на щастя, щось мене рятувало. Я летів до Ліни.