69 (Євгеній)

Ліна вийшла з мого авто та попрямувала в сторону свого будинку. Я декілька секунд дивився у її сторону, а потім поїхав.

Мені хотілося швидше приїхати до своєї квартири та закинули ноги та відпочивати, проте довелося заїхати на роботу, де мене чекали деякі справи, які не варто було відкладати на завтра.

На щастя, вони були по часу не об'ємними та вже через годину я спускався до свого автомобіля та потягнувся додому. Всю дорогу я думав про Ліну. Мені місцями якось ставало соромно, що поставив перед нею такий ультиматум, проте довго тягнути з цим не варто. Чим швидше вона його покине, тим краще буде для всіх. Не можна затягувати з брехнею та вдавати, що ти ідеальний. Яскравим прикладом є Катерина Скляр. Мені досі не віриться, що ця жінка була не такою, як вона себе позиціонувала. Вона вміла себе піднести з такою сторони та почати вести діалог так, що ти повністю опиняєшся у її владі.

Досі пам'ятаю наші зустрічі, які були пов'язані з роботою. Її зелені очі діяли, як гіпноз та змушували тебе робити все, що тільки вона захоче. Навіть підписати контракт, де ти за продану продукції станеш їй сам доплачувати...

Проте мова зараз не про неї, а про Ліну та всю ситуацію, яка склалася. Вона має швидше вирватися з обіймів Лауди, бо все дійсно може закінчитися дуже погано.

Як тільки я припаркував своє авто, то очі кинулися на зелений знайомий транспорт та руду голову, яка стояла поряд. Я бачив спину жінки, яка палила цигарку, та знав, що вона чекає саме мене.

- Аліно, що ти тут робиш? - звернувся я до неї.

Руде волосся почало рухатися, а потім я побачив обличчя своєї знайомої.

- Є одна справа, - сказала вона, виштовхуючи з легень повітря.

- І яка? Чи ти знову хочеш відновити стосунки? Якщо так, то ні, бо я тобі ще півтора роки тому говорив, що одна ніч нічого не значить...

- Не одна, а десять, - криво усміхнулася Аліна.

- Тут вже нема різниці. Чого тобі треба?

- Може пройдемо у квартиру? Чи ми маємо тут стовбичити?

- Невже твоя справа вимагає такого?

- Так.

Звісно мені не хотілося запрошувати її до себе, але це Аліна і краще зараз піти на її умови.

Невдовзі ми були у квартирі. Мені одразу запахли її парфуми. Вони були настільки знайомими, що навіть почало вернути від них.

- Я тебе слухаю, - сказав, коли, руда скинула туфлі.

- Може хоч чаю зробиш.

- Ти жартуєш?

- А тобі важко? - підняла вона брови

- Гаразд,- буркнув я та пішов на кухню.

Як же мені хотілося, щоб ця жінка скоріше покинула мій дім. Однак треба вислухати, що вона хоче, бо вона ж раніше мене слухала, бо була моїм психотерапевтом, яка після п'ятого сеансу вклала мене в ліжко.

Звісно з нею було добре, але там не вирувало ніякого кохання. Вона просто цим трішки розбавила мою депресію, але ця жінка надіялася мене закохати в себе, що не вдалося її.

- Держи, - поставив я їй одну чашку чаю та собі.

- А цукор?

- Зараз, - буркнув я та пішов на кухню.

Коли я повернуся, то Аліна сиділа та сумно дивилася на мене.

- Тримав, - поставив я вазочку в якій лежав цукор. Вона взяла одну ложку та почала колотити. Я зі свого боку зробив декілька ковтків та зиркав на неї. Чекав, що вона хоче.

- Ти довго будеш тягнути кота за хвоста? - знову запитав я.

- Ні, - усміхнулася вона. Це було останнє, що показалося перед моїми очима. Далі перед ними з'явилася темна картина.