59

Я мовчки закидувала до свого рота їжу та тихо перемелювала її зубами. Ральф фактично нічого не їв. Він перевертав картоплю виделкою та час від часу зиркав на мене. Мабуть, рудий хотів підтримки, проте я не мала наміру її давати, бо сама абсолютно у всьому заплуталася.

Моє життя в останні декілька тижнів дуже сильно змінилося. Ще сім днів тому я не думала, що зійдуся з Маланюком, а сьогодні я з ним спала. Навіть не віриться, що все таке непередбачуване. Хто його знає, що може статися завтра.

- Я сьогодні взяв кредит, - сказав Ральфа. - Ми купимо нове обладнання.

Мої блакитні очі піднялися та перетнулися з його. Він взяв кредит... Це не дуже гарна новина. Звісно у нас з'являться можливості незабаром запустити виготовлення продукції, але чи будуть прибутки достатніми, або платити людям зарплату та щомісяця платити чималий кредит? Звісно я розумію, що треба вірити в краще, але цифри, які нам доведеться гасити матимуть багато нулів.

- Добре, - буркнула я.

- Завтра займуся купівлею ...

- Коли почне працювати підприємство? - різко перебила я його.

- Десь через місяць...

- Погано, - кинула я виделку на стіл. - Куди ми будемо дівати зерно, яке вже купили? Хіба у нас є спеціальні склади? Чи воно лежатиме біля нашого під'їзду?

- Я про це подумаю завтра ....

- Усе завтра! - скрикнула я. - А що тоді сьогодні?

- Ліно, не починай, - тихо сказав Лауда. - Я шукаю в тобі підтримки, а ти навпаки заганяєш мене у пригнічення. Невже ти досі зла? Чи в тебе скоро місячні, що ти так кидаєшся на мене, мов гримуча змія?

За такі слова хотілося вдарити його по обличчю. Він наробив таких дурних дій та шукає підтримки? Та якби Клаус дізнався, то...

- Ліно...

- Чого тобі?

- Скажи, що все буде добре.

- Я не вірю в це, - відповіла я. - Ця історія з кредитом зробить нас банкрутами. Я тобі це зазначала раніше.

- Ми виплатимо борги...

- А Клаус? Як ти йому поясниш куди діваються прибутки? Сови з'їдають? А?

- Йому не обов'язково вдаватися у подробиці...

- А якщо він попросить фінансовий звіт?

- Доведеться його трішки підкорегувати.

Мене охопив сміх. Лауда пропонує підробити документи, аби приховати свою дурість. Як це мене зараз дратувало! Невже він думає, що йому вдасться все так зашифрувати? Але найгірше він хоче втягнути в цю махінацію мене...

- Я не буду підробляти звіт, - сказала я.

- Але тільки один раз. Все потім буде добре і...

- Ні.

- Ліно, це треба зробити заради нас. Чим скоріше ми налагодимо тут роботу, тим швидше повернемося додому. Ти ж скучила за нашим будинком? Вірно?

Спогади пронеслися у голові. Мені спочатку дуже хотілося повернутися до Німеччини, але зараз все зовсім не так. Я люблю Євгенія, а Лауда з кожною секундою починає все більше мене дратувати.

- Я тебе кохаю, - продовжував він. - Мені хочеться, щоб у нас все було добре, але для цього потрібна твоя допомога. Тільки ти можеш врятувати нас.

- Я хочу спати, - встала я та пішла геть із кухні.

Мені не кортіло більше з ним вести бесіду, адже це не дасть сенсу. Я не стану виконувати його прохання.