56

Було марно надіятися, що у готелі під назвою "Червона зірка" ми будемо розмовляти. Все почалося з того, що Маланюк, як хижий звір накинувся на мене, та став роздягати. Всі слова, що лунали з мене, не зупиняли його, а навпаки робили швидшим...

Після пристрасті ми лежали у ліжку. Я обіймала Євгенія. Мені дуже хотілося спати. Очі злипалися та здавалося, що ще секунду та я порину у світ снів. Однак мене розбудив Маланюк, який сильніше пригорнув мене до себе. Він тихо лежав та дивився у стелю.

- У тебе сьогодні вихідний? - запитала я, дивлячись на нього.

- Ні, але зустріч із тобою мені дуже важлива, бо ти моє все.

- І ти мені важливий, - поцілувала я його в губи.

- Ти щось хотіла мені розповісти? - нарешті згадав цей сіроокий бешкетник мої слова.

- Так, - протягнула я.

- Тобі довелося спати з Ральфом? Так? Ти через це така скована?

- Я з ним нічого не мала. Справа зовсім в іншому.

- У чому?

Далі пішла моя розповідь. Я виклала перед Маланюком усі карти. Він уважно слухав кожне моє слово. Місцями здивовано підіймав брови та підло хихотів.

- Він справжній ідіот, - промовив Євгеній після того, як я закінчила говорити. - У таких випадках економія дуже ризикована. Невже він цього не розуміє? Збоку Лауда виглядає доволі серйозною людиною, щоб таке викинути.

- Я сама шокована...

- Це зрозуміло. І що він думає робити?

- Лізти в борги...

- Така собі перспектива. На його місці я б ніколи такої дурні б не зробив.

- Він надіявся, що все минеться...

- Минеться, але він хай з цим сам справляється...

- Угу, - встала я та відвернулася від Євгенія, який підозріло свердлив мене очима.

- Ліно, мені не подобається твоя реакція. Ти не плануєш кидати Ральфа?

- Планую, але в тій ситуації, що склалася, тікати від нього не дуже гарна ідея. Я з боку буду виглядати повією, якій треба тільки гроші.

- Не будеш.

- Євгенію...

- Ліно, чому ти не можеш із ним просто розійтися? Невже тобі так приємно жити з людиною, яку ти не любиш? Чи ти дуриш мене словами про кохання? Так?

- Все дуже складно, - заглянула я в його сірі очі.

- Ні, все доволі просто. Це в тебе все складно, - буркнув він та став з ліжка та пішов до ванної.

У мене на очах виступили сльози. Можливо, все дійсно так, як каже Євгеній, але чомусь з моєї сторони все жахливо. Ця вся ситуація, що склалася, нагадувала мені зашморг на шиї, який з кожним днем затягувався все сильніше та сильніше. Скоро  настане мить, коли якась нечиста сила виб'є з під моїх ніг стілець, та до мене прийде смерть.

Маланюк мився. Я чула, як вода гуділа у ванній кімнаті. Мені треба було рятувати ситуацію. Не вистачало, щоб Євгеній зараз на мене злився, тому я пішла до нього. Спочатку він буркотів, щоб я його не чіпала, але згодом перестав шипіти, немов злий кіт, та вибачився, що різко себе повів. Я також висловила слова прощення.
Однак ідилія трималася не довго. Хтось намагався забрати стілець під моїми ногами.
Мені телефонував Ральф. Я не хотіла брати трубку, однак Маланюк вмовив взяти її.

- Ліно, де ти? - зашипів голос мого чоловіка.