55

Наступні три дні були доволі складними. На роботі у Ральфа стояв повний завал. Він не пояснював, що не так, проте, на щастя, йому було все одно на мене. Це відверто кажучи, радувало, однак я удавала, що також відчуваю пригнічення.

З офісу Ральф повертався біля дванадцятої години ночі, коли я начебто спала. Мої вуха чули все. Лауда намагався поводитися тихо, втім не виходило, що ще більше злило його. Звісно я не мала так беземоційно ставитися до цієї ситуації, що панувала, але мені не кортіло втручатися, бо знала, що мій чоловік все одно не захоче нічого говорити.

Тільки четвер вранці його язик сказав мені, що є проблеми. Ця інформація доволі важко лунала з його вуст. Наче він не хотів казати.

- У нас є деякі проблеми, - говорив Лауда, дивлячись на чашку кави, яку щойно поставила перед ним.

- Які? - запитала я.

- Обладнання, яке ми замовили у Казахстані не може реалізуватися, бо воно в реальності не відповідає нашим вимогам. На папері воно ідеальне, але на практиці...

- Тоді варто повернути його, - сказала я.

- За контрактом це не можливо.

- Дурня якась, - обурилася я.

- Не те слово, проте ми нічого зробити не можемо. Доведеться замовляти нове...

- А з цим, що робити?

- Викинути…

- У сенсі! - хмикнула я. - Ти знущаєшся? Воно коштує мільйони... Ми не витягнемо такий бюджет!

- У нас нема варіантів.

- Можна подати на ту компанію в суд та вимагати повне повернення суми. Чому ми маємо терпіти таке нахабство!

Лауда схмурнів та схилив голову додолу. Щось його дуже сильно стурбувало.

- Ми не можемо звернутися до закону,- забринів його голос дивною мелодією. Здавалося, що зараз цей кремезний чоловік заплаче.

- Я чогось не знаю? - піднялися мої брови вгору.

- Це обладнання є контрабандою, - видушив зі себе Лауда.

Мене шокували його слова. Як він мыг таке провернути за моєю спиною? Жах! Я не очікувала такого від Ральфа! Він же людина чітких правил! А тут створив таку халепу!

- У мене нема слів.

- Вибач. Я мав тобі раніше про це сказати.

- Ти взагалі не мав такого робити! Ти розумієш, що це не законно та взагалі.... Клаус знає?

- Ні, - буркнув він.

- Це добре, бо він би тобі голову за таке звернув.

- Ліно...

- Що? Ти розумієш, що нас може чекати повний крах?

- Так...

- Жах, - встала я зі стола та почала крокувати в різні сторони. Мене трусило від того, що утнув мій чоловік.

- Ліно, ми вийдемо з цієї ями, проте треба тільки трішки більше часу. Я тобі обіцяю, що до жовтня все буде добре. Я приведу справи до ладу, і ми знову будемо більше проводити часу разом, адже ми одна сім'я.

- Надіюсь, - пробурмотіла я та вийшла з кухні.

На цьому наша розмова з Лаудою припинилася. Він пішов на роботу, а я не знаходила собі місця. Голова була забита роботою, поки не зателефонував Маланюк.

- Алло, - підняла я трубку.

- Тільки не бий мене, - відказав Євгеній.

- З чого ти взяв, що у мене такі наміри?

- Я відчуваю твою злість на відстані ста кілометрів, - пояснив він. - Що сталося?

- Довга історія.

- Може зустрінемося сьогодні та розповіси, що трапилося?

- Я не проти.

- Тоді через дві години чекаю тебе в готелі "Червона зірка".

- Домовилися.