54

У понеділок вранці повернуся додому Ральф. Мій чоловік мав гарний настрій. Він аж світився від того, що нарешті прилетів назад до мене.

Його поцілунки були палкими, але той жар нічого в мені не пробуджував, а навпаки заморожував мої нутрощі. Його руки обіймали мене, огортаючи теплом, що кололо мою шкіру. Лауда був мені противний.

- Сильно сумувала? - питав він, обіймаючи мене.

- Звісно, - збрехала я. - Дуже тебе не вистачало. Особливо важко було на роботі. Стільки справ, що ледве дожила до п'ятниці. Як ти справляєшся з таким диким графіком?

- Стараюся для нас, - сказав чоловік. - Надіюся, що ти відпочила за ці вихідні?

- Так, - буркнули мої вуста, а мозок згадав, що було в суботу та неділю.

Учора я ледве випхала Євгенія з квартири. Він ніяк не хотів йти. Я також не бажала його відпускати, але боялася, що зненацька може приїхати Ральф.

Такий порядок подій звісно б приніс Маланюку радість, бо тоді мій шлюб із Лаудою моментально б розірвався. Звісно воно так і завершиться. Я знаю, що цей момент настане, але поки хочу його відтягнути. Мені важко стане  дивитися у світлі очі Ральфа, які будуть мене зневажати. Я стану для нього повією. В не тільки для нього. Вся його родина вважатиме мене хвойдою. Особливо його мати, яка відчуває до мене неприязнь. Однак хай це буде пізніше, а ніж зараз.

- Можна тебе дещо запитати? - далі лунав голос рудого.

- Так.

- Як ти дивишся на те, щоб після роботи поїхати до ресторану та там повечеряти?

- Позитивно,- відказала я. - Але тобі не буде дуже складно? Ти сьогодні з літака, а потім ще офіс...

- Не переживай, - поцілував він мене у щічку. - У мене вистачить сил. Я дуже за тобою сумую….

- Я випадково побила рамку з нашим фото, - різко перебила я його, адже розуміла на, що він натякає та чого бажає після вечері.

Ральф продовжував мене обіймати. Його мало хвилювали мої слова, а мені кортіло втекти від нього.

- Нічого страшного, - відказав він після пів хвилинної мовчанки.

- Добре, бо я боялася, що ти станеш злитися на мене.

- Не думай такого. Якась несправна річ не коштує моїх та твоїз нервів.

- Так...

Ще десь годину Лауда напружував мене своєю присутністю, поки нарешті зібрався та пішов на роботу. Я усміхалася йому, а коли він тільки зачинив двері, то моє обличчя скривилося.

Я сіла на стілець. Від нервів почали скрипіти мої зуби. Щелепи настільки сильно стискувалися, що ставало боляче. Однак саме це глушило тривогу, яка різала зі середини мене та руйнувала мої нервові клітини.

За хвилину я розмовляла по телефону з секретаркою мого психотерапевта. Вона сказала мені, що Аліна сьогодні не зможе прийняти мене через якісь сімейні обставини. Я цьому сильно не засмутилася. І взагалі зараз не бачу сенсу ходити до неї, адже я піддалася своїй пристрасті. Попри всі заборони, переконання, брехню Євгеній відвоював мене у Ральфа.

Тепер я навіть шкодую, що тоді, два роки, тому не повірила Маланюку. Тоді мені здавалося, що він справжнє брехло, однак все виявилося абсолютно не так. Чому не можна повернути час назад та все крутнути в іншу сторону? Так би стало простіше жити, та менше людей би страждало від обставин, що складаються...