44

Удома мені за тридцять хвилин довелося привести себе в порядок. За цей час я встигла прийняти ванну, зробити легкий макіяж та знайти сукню, яка б була не дуже вульгарною, але одночасно, щоб я не була схожа в ній на черницю.

Коли я завершила збиратися, то глянула в дзеркало. Там на мене дивилася доволі гарна жінка, але, на жаль, не дівчина. Моя юність зникла, що мене засмутило. Однак я почала радіти тому, що поки я виглядаю доволі непогано. Зайвих кілограмів на мені нема, сивина поки не торкнулася мого волосся, а якщо дивитися зі спини, то мені взагалі на вигляд наче сімнадцять...

- Я через хвилин двадцять буду на місці, - написала мені зненацька Ірина.

Чорт! Якого фіга! Ми не домовлялися так рано зустрітися! Що за чортівня?

- Можу запізнитися, бо поки ще вдома, - надрукували мої руки та відправили повідомлення.

- Гаразд, без питань. Я все розумію.

- Дякую, - наче трішки заспокоїлася я, але злегка роздратувало те, що мене хтось чекатиме. У моїй голові тепер проти моєї волі будуть з'являтися думки, які мучитимуть мене тим, що хтось мене жде, а я запізнююся. Таке я дуже не любила. Все має бути по плану та без різних пригод. Зрозуміло, що це дуже важко, однак інакша модель поведінки починає сильно дратувати та викликати у мені погані емоції.

На щастя, я також приїхала раніше, а ніж планувала. Це мене зі свого боку перестало так дратувати та приносити дискомфорт, але незначний осад залишився, який потім розвіявся.

- Пропоную погомоніти в одному клубі, де доволі гарна атмосфера, - пропонувала Ірина, коли сіла в моє авто. На ній красувалася також чорна сукня, але абсолютно іншого фасону. Вона була відвертіша за мою.

- Я не проти, але головне без алкоголю, бо за кермо у стані алкогольного сп'яніння у мене нема бажання сідати.

- Звісно, бо це може закінчитися дуже неприємно. Однак якщо нам трішки знесе дах, то візьмемо таксі.

- Так, - сказала я, але в думках на сто відсотків була впевнена, що сьогодні до мого рота не потрапить лихий алкоголь.

Невдовзі моя автівка зупинилася біля закладу, який назвала мені Ірина
Він був непримітний, але марки автівок, які стояли біля нього, говорили, що тут можуть відпочивати люди зі значними статками.

Коли ми зайшли, то всередині все також було стримано та доволі культурно. Це якщо звісно порівнювати з іншими клубами, де вже до дев'ятої вечора десяток людей побилося, а ще двадцять напилося до свинячого крику. Тут поки всі сиділи та мирно потягували кальян.

Ми впали за столик, який зарання замовила Ірина. Він знаходився ледь не по центру закладу. Мені звісно було все одно, де сидіти, проте бути всіх на виду не дуже хотілося. Проте хто на нас буде дивитися? Двадцятирічні сини олігархів приїхали сюди просто напитися, а не дивитися на таких старих, як ми з Іриною.

- Тут наче непогано, - сказала руда. - Мені подобається. А тобі?

- Так, непогане місце, - погодилася я.

- Це добре, - усміхнулася вона.

Після цього ми замовили декілька коктейлів та мило розмовляли. Найбільше розминала свій язик Ірина. Вона з таким захопленням розповідала про свого чоловіка, що місцями мене дуже нудило. Тільки було чутно, що її Павло неймовірний, чудовий, щедрий, подарував шубу, авто та інші цінні речі. Потім мова пішла про завод із виробництва скла та скляної тари, який вони разом очолюють. Тут також не обійшлося без дикого хизування, яке аж вилітало з Ірини. Звісно зрозуміло, що вона хотіла виставити себе у кращому світлі, але перегинати палку також не варто було.

Однак ця руда мала такий недолік, тому мені довелося тільки мило усміхатися та слухати її, аби дочекатися нагоди, яка дасть мені змогу показати подрузі, що в мене також все гаразд.

Тільки після другого безалкогольного коктейлю я почала трішки розповідати про себе та Ральфа. Я також все описувала у яскравих фарбах, але не так феєрично, як Ірина, бо мені таке не властиве. У своїй розповіді я згадала навіть Толіка, який декілька разів приходив до мене миритися, а ось ім'я Маланюка навіть не поминала.

- Чувак, а ми тебе зачекалися! - сказав зненацька за метрів п'ять від нас якийсь чоловік.

- Якщо я обіцяв прийти, то звісно притягну своє ноги, - відповів голос, який міг належати тільки одній людині - Євгенію.

На мить у мене все всередині схололо. Мені лячно було покрутитися, але варто було переконатися, що це просто слуховий обман, або в того чоловіка схожий голос.

Я обернулася. Мої очі дійсно побачили Маланюка, який стояв до мене боком та стискав руку якомусь блондину. Моє тіло різко повернулося у звичне положення. Ще не вистачало, щоб він мене побачив. Але якщо я буду сидіти спиною, то він мене не впізнає, або принаймні не повинен.

- Ліно, що з тобою? - запитала Ірина, яка помітила мою дивну поведінку.

- А може все-таки щось вип'ємо міцніше за безалкогольне пиво? - запропонувала я, бо відчувала тривогу.

- Ну, я не проти, - протягнула подруга.

- Тоді кличемо бармена...