41

Наступні декілька днів все лежало на моїх плечах. Я навіть вже забулася, як це постійно працювати. Однак колись мені доводилося багато віддаватися роботі. Якщо згадати час коли я мала швейну фабрику з Толіком, то там взагалі був атас, також не солодко було в істерички Маланюка...

Чорт я знову згадала свого непутящого колишнього начальника. Скільки я не намагалася про нього думати, то марно. Він все одно приходить до моєї голови. Жах...

Навіть зараз я сиділа у кабінеті та бачила його перед своїми очима. Однак намагалася відганяти його. Це допомогло мені робити фото у рамці, де я була з Ральфом. Ми там стояли усміхнені на природі. За нашими плечима височіли Альпи. Гарні тоді були часи - наша перша подорож у статусі сім'ї. Я тут виглядаю навіть молодо.

Інколи думки про це мене просто вбивають. Я дуже боюся сильно постаріти, тому вдаюся до різних косметичних процедур. Звісно поки собі нічого не колола та не різала. Наразі намагаюся рятувати себе різними масками, гелями, кремами та різними іншими засобами. Надіюсь, що вони дають якийсь ефект, бо хочеться в це дуже сильно вірити.

Я різко витягнула зі своєї сумки дзеркало та стала розглядати свої зморшки. Особливо сильно мене дратувала одна на лобі. Вона звісно була мімічною, проте щось мене це не сильно заспокоювало, а якось навпаки дразнило. Хотілося її прибрати, однак не виходило.

Втім я відклала люстерко та повернулася до роботи. Як же мене напружували ті папери та договори...

Якось я дожила до п'ятої години вечора. Ще трішки та закінчиться робочий день та я поїду додому, де простягну ноги та буду відпочивати. Також мене радувало те, що попереду вихідні. Звісно я забула сказати своїй мамі, що я не зможу приїхати до неї з Ральфом, бо останній ще в Німеччині. Він, до речі, переконав  свою матір зробити операцію, яка начебто мала бути сьогодні.

Як я тільки згадала чоловіка, то він одразу захотів мене почути.

- Привіт, - підняла я трубку.

- Привіт, - бадьоро сказав він.

- Усе добре?

- Так, операція пройшла успішно. Гадаю, що в неділю ввечері, або в понеділок вранці повернуся.

- Це добре, - сказала я. - Дуже за тобою сумую. Сильно не вистачає тебе.

Я намагалася говорити ці слова щиро, але якщо чесно, то вони не були такими. Мої губи просто їх балакали, бо так варто було.

- І я дуже сумую за тобою. У тебе все виходить з роботою?

- Так, - сказала я. - Поки все нормально, але звісно довго сама я не справлюся.

- Не переймайся, у понеділок я вже буду з тобою та заберу з твоїх плечей всі обов'язки, що впали на тебе.

- Добре, дякую тобі.

- Ліно, я хочу тобі дещо сказати важливе, - став говорити Ральф, що мене чомусь насторожило.

- Що? - з острахом запитала я.

- Я тебе кохаю.

Моя душа знову повернулася на місце. Навіщо було так лякати? Я ледь їжака не народила зі страху.

- І я тебе люблю.

- Не буду тебе затримувати. Я подумки з тобою.

- І я, - вимовили мої вуста  а після цього мій чоловік поклав трубку.

На душі було важко. Я заплющила очі та вдарила кулаком по столу, від чого рамка впала. Коли мої пальці повернули її у звичне положення, то очі побачили дещо недобре - тріснуло скло. Однак велика та глибока тріщина, що тягнулася вертикально, розділяла мене та Ральфа. Якби я вірила у містику, то стала б думати, що це який знак. А якщо це так? Може так доля мені натякає, що попри всі старання я не буду з Ральфом? Хоча це дурня! Як розбита річ може на щось там натякати? Ніяк! Тому варто не вірити у такі нісенітниці та працювати над нашими відносинами. Все-таки скло варто буде змінити, бо знаючи перфекціонізм Лауди, то його буде дратувати це.

Тільки я сіла працювати далі, то мій телефон відірвав мене від цього. Мені написала повідомлення Ірина. Це мене здивувало. Що хотіла від мене ця руда?