37

- Що тобі треба? - питала я у Маланюка, який стояв від мене на відстані одного метра. Мій ніс чув його парфуми та п’янкий запах тіла.

- Зовсім нічого, - зиркав він на мене. - Просто не розумію, що це був за цирк декілька днів тому.

- Я не хочу про це говорити...

- Чому?

- Відстань...

- Невже тобі приємно жити з людиною, яку ти не кохаєш? Це тобі приносить задоволення?

- Звідки ти взяв, що я не люблю Ральфа? - запитала я.

- Це видно, - пирхнув мій колишній начальник. - І якщо в тебе були до нього відчуття, то б ти ніколи в житті не поїхала до мене.

- Я зробила помилку, - промовила я, обертаючись навкруги. Мені не хотілося, аби нас хтось бачив разом, бо тоді буде дуже багато запитань, які я не хочу чути, а тим більше відповідати.

- Ліно, ти не вмієш брехати, - підійшов він до мене на крок.

- Добре, що ти тямиш.

Мій колишній шеф закотив очі та склав руки на грудях

- Правда коле? - сказала я такі наступні слова.

- Ліно, я дійсно дуже шкодую, що тобі не розповів усієї правди. Тоді в голові сиділа думка, яка стояла на тому, що ти нічого не дізнаєшся і у нас все буде гаразд, але довгий язик Івана та твої гострі вушка зробили свою справу.

- І добре, що зробили, - також склала я руки на грудях.

- Інколи я шкодую, що кохаю тебе та ніяк не можу позбутися цього почуття, - тихо говорив Євгеній.

Як же я любила його голос. Він був настільки приємним для мене, що не передати. Я б слухала його вічність.

- А мені нема чого шкодувати, - збрехала я.

- Я знаю, що ти мене любиш, - не вірив він мені. - Знаю, що страждаєш та вночі думаєш про мене. Однак не розумію, чому ти з цим рудим... Чим він тебе тримає?

Я лупала очима. Моє тіло відчувало сильне хвилювання. Маланюк давив на мої слабкі місця...

Чому я з Ральфом? Бо так має бути. Я кохаю свого чоловіка, а Євгеній захоплення. А якщо брати до уваги, що він колись мене обманув, то Маланюк має стати для мене ворогом.

- Чому ти мовчиш? - питався він. - Скажи мені щось.

- Я люблю Ральфа, - чітко сказала я.

- Брехня! - різко підійшов від до мене та взяв за плечі. - Ти його не любиш! Ти відводиш від нього очі та дивишся тільки на мене! Я бачу, як у твоїх блакитних очах горить пристрасть до мене! Я хочу, щоб ти була зі мною! Я тебе кохаю!

На останніх словах Маланюк намагався мене поцілувати, але я відвернула голову. Його руки стали сильніше стискати, наче боялися, що я кудись втечу. Проте я тільки плакала. Мені було важко зрозуміти себе. Сльози котилися по щоках, а в голові я намагалася прокручувати слова Аліни, які говорили, що Євгеній просто захоплення. Однак складно було себе стримувати. Моє тіло бажало цього покидька...

- Ліно, не опирайся. Не переч своїм почуттям, - шепотів він мені на вухо.

- Йди геть! Я не хочу тебе бачити! - скрізь зуби промовила я.

- Я піду, але не здамся. Ти рано чи пізно будеш моєю, - відпустив він мене та пішов.

Я витирала сльози та намагалася зрозуміти, що сталося. Але у голові стояв хаос, який робив мене дезорієнтованою.

Маланюк сказав, що я буду його, проте він не правий. Я дружина Ральфа Лауди та буду завжди з ним. Мій мозок має керуватися здоровим глуздом, а не почуттями.
Після цього я сіла в авто. Та дуже довго приходила в себе. Перед очима проносилася наша розмова. Я невідомо для чого прокручувала у голові кожне його слово. Маланюк переконував мене, що я холодна до Ральфа...

Однак це маніпуляція. Євгеній знає, що він об'єкт моєї пристрасті, і тому грає на моїх почуттях. Я не маю піддаватися йому. Я повинна стояти на своєму та зберегти свою сім'ю з Ральфом, з яким зараз маю доволі важкий період. Між подружжям таке буває, що через декілька років настає такий етап, що вам нема один одному щось розповісти та навіть сексуальна близькість не приносить задоволення. Але це пройде незабаром. Я вірю, що у мене з Лаудою все буде гаразд...