34

На щастя, та зустріч, яка мала статися сьогодні, була не зранку, а після обіду. Це мене дуже сильно підбадьорило, бо я вже звикла прокидатися біля десятої ранку. Тепер для мене стрес розплющувати очі дуже рано.

Але сьогодні все було ідеально. Ральф пішов на роботу, а я ще додивлялася свої сни. Звісно вони не були сильно приємні, а якщо брати до уваги, що в мене зараз на меті забути Маланюка, то жахливі. Моя підсвідомість показувала мені колишнього шефа.

Ми з ним гуляли на березі моря та трималися за руки. Я відчувало тепло його тіла, а також, як поводить себе навкруги природа. Морське повітря, яке було теплим та вологим, хиталося та огортало мою шкіру дуже цікавими відчуттями. Я не знала, як їх можна було описати. Це варто було тільки відчувати на собі. Пальці моїх ніг отримували ванни від морської води, що час від часу підкрадалася до нас у вигляді непримітних хвиль, які викидували на берег крабів, що швидко назад бігли до своєї водної домівки. Сонце, яке майже сіло за блакитний горизонт, майоріло різними кольорами. Здавалося, що воно купається у морській воді. Це виглядало дуже романтично.

- Ти вийдеш за мене заміж? - чула я голос Маланюка.

Після цих слів ми зупинилися. Я довго дивилася на зірку, що дає нашій планеті тепло та світло, а коли вона зникла, то повернула свою чорняву голову до нього. Євгеній чекав. А я не знала, що відповісти, бо мені стало страшно. Різко згадала Ральфа...

- Як я тут опинилася? - запитала я.

Євгеній не змінював вираз обличчя та видав зі своїх уст те саме запитання:

- Ти вийдеш за мене заміж?

- Як ми тут опинилися? Чому я не в Києві? Де Ральф?

Маланюк стояв, але декорації навкруги стали змінюватися. Вони змивалися, як акварельна фарба зі скла. Всі яскраві кольори змішувалися в одне ціле та ставали сірими. Навколо нас більше не було пляжу та чарівного заходу сонця. Ми опинилися у густій темноті, яка була настільки в'язка, що мені важко було рухатися, говорити та навіть дивитися.

- Ти вийдеш за мене заміж? - втретє запитав Маланюк.

Я хотіла сказати, що ні, але цієї миті холод скував мене, і я прокинулася. Мої легені важко дихали, а всередині стояли дуже змішані емоції. Цієї миті реальність була для мене дуже сильно нечітка. Я втратила відчуття часу та простору. Не розуміла, де я, що тут роблю та взагалі...

Лише після десяти хвилин такого стану мозок став приходити у себе. Я починала розуміти, що побачене мною було просто сном. Це вигадка, яка має на меті кинути мене в обійми Євгенія. Цього дуже хотілося. Мені безмежно кортіло кинути все, взяти ключі та знову поїхати до нього. Однак не можна. Він просто моя слабкість, яка руйнує моє життя. У цьому випадку треба тільки опиратися на здоровий глузд та розум, бо якщо я буду піддаватися емоціям, то втрачу Ральфа. Він не заслуговує такого.

Я встала з ліжка та пішла на кухню. Годинник показував одинадцяту ранку, а також натякав, що варто вже починати збиратися на роботу. Але це не дав мені зробити телефон. Мене чомусь хотіла чути мама.

- Привіт, - сказала вона мені.

- Привіт, - пробурмотіла я та поставила на газ грітися червоний чайник. Мені зараз вкрай сильно була потрібна кава, аби її кофеїн привів мене у нормальний стан.

- Як справи?

- Добре, збираюся на роботу.

- Робота це файно, але коли до нас у гості з Ральфом? Бо живете за п'ятдесят кілометрів, а бачимо вас доволі рідко. Так не годиться, - лунав її голос.

- Ну якщо вийде, то на вихідних завітаємо.

- Не вийде, а приїдете у суботу після обіду, - промовила вона. - Ми з батьком вас дуже чекаємо. Зробимо шашлики... Відпочинемо належним чином.

- Мамо, я нічого не можу обіцяти. Мені треба такі питання вирішувати з Ральфом.

- Мене не цікавить, ми вас чекаємо, - гримнула вона.

- Мамо, - протягнула я, але жінка, яка мене родила, кинула трубку.

І що робити? Господи, що коїться з цією жінкою? Невже їй так хочеться внуків, що її дах зносить? Раніше вона такою не була. А може це вже старість? Адже всі літні люди доволі дивні та часто творять дуже дивні речі.

А якщо їй купити собаку, аби вона за нею доглядала. Видно клумби перед будинком та в'язання спицями не повністю втамовуєть її нудьгу, а ось піклування про тваринку трішки розбавить її сірі будні, на які вона постійно жаліється батьку.