31

Руки Євгенія гуляли по моєму голому тілу, яке горіло від бажання, але він спеціально відтягував солодкий момент. Я відчувала не тільки його пальці, а щось інше, але він грався зі мною. Цілував, гладив там, де дуже хотілося, але було соромно просити. Це все було ідеально...

Настало продовження, яке так мені хотілося, але саме цієї секунди жіночий голос витягнув мене з думок, які роїлися в моїй голові. Я згадувала ту пристрасть на коридорі вдома у Маланюка.

- Ваш лікар запізниться на десять хвилин, - сказала до мене брюнетка з сірими очима.

- Гаразд, - відказала я та усміхнулася, а в середині лютувала. Вона зупинила мене на такому цікавому моменті, але досить! Я маю викурити таке з голови, адже саме для цього я прийшла сюди.

Сьогодні в мене тут перший сеанс. Я обрала один із найкращих закладів у місті, де ціни настільки великій, що краще нікому не говорити.

Але психологів також можна зрозуміти. Цілими днями слухати проблеми інших - дуже складно. Можна самому зійти з розуму. Тому я навіть не здивуюся, що вони також ходять до психологів. Виходить якесь замкнене коло.

Наступний звук, який витягнув мене із думок належав моєму лікарю на найближчі два місяці. До приміщення зайшла руда жінка. На вигляд вона мала не більше сорока та  була стрункою. На ъї обличчі сиділо ластовиння. Особливо багато його було на щоках. Але в цієї жінки це не викликало незручностей, адже на ній не було тонального крему. Я, мабуть, би дуже комплексувала, якби мала такий недолік.

- Вибачте за спізнення, - сказала вона до мене. - На жаль, потрапила у затори, які несподівано паралізували місто.

- Буває, - усміхнулася я. - Ваша секретарка повідомила мене.

- Це чудово.

Після цього ми пройшли до її кабінету. Він був простий та дуже світлий, що мене аж сліпило. Кремові стіни, світлі меблі та промені сонця, які пробивалися скрізь скло та робили це приміщення ще важчим для очей. Але, на диво, вони швидко звикли до такої атмосфери. Мені навіть стало комфортно.

Я сиділа на дивані та спостерігала, як ця доволі ефектна жінка, яка сиділа навпроти мене у кріслі, щось записувала у блокнот, а потім підняла голову та запитала:

- Що вас турбує?

- Перед тим, як я почну говорити, можна дещо уточнити.

- Звісно, - усміхнулася Аліна Сергіївна, адже саме так звали цю жінку.

- Вся розмова залишається тільки між нами? Ніхто про неї не дізнається?

- Всі слова сказані в цих стінах залишаються лише тут, - запевнила вона мене.

Я їй повірила та стала розповідати всю правду. Сорок хвилин невпинно говорила. Мій мозок згадував усе, що сталося. Місцями навіть ставало дуже сумно та навіть хотілося заплакати, але я трималася, аби не зіпсувати макіяж. Не хочеться потім на фоні цієї жінки виглядати, як курка.

Коли з мого рота вискочило останнє слово, то вона опустила очі та зробила олівцем замітку у своєму червоному блокноті. До речі, на ній була такого ж кольору сукня. Вона облягала її ідеальну фігуру.

- І що мені робити? - запитала я.

- Дивлячись, що ви хочете.

- Я не знаю, що точно хочу, тому прийшла до вас.

- Цікаво...

- Це не відповідь, - пирхнула я.

- Я не маю права вам нав'язувати свою думку. Але можу порадити одне - подумати, хто вам важливіший.

- Я люблю Євгенія, але у мене доволі теплі почуття до Ральфа.

- Ви зможете пожертвувати собою, аби бути з Ральфом?

- Не знаю, але він багато для мене робить, цінує та взагалі ставиться до мене, як до принцеси...

- А Євгеній буде робити для вас такі речі? - підняла вона брови.

- Не знаю. Ми з ним не так близькі, аби я знала його...

- Тоді виходить, що ви кохаєте людину, яку абсолютно не знаєте. Хіба таке можливо?

- Важко сказати...

- Ви чули про такий термін, як пристрасть?

- Ви хочете сказати, що це просто тимчасове захоплення? - одразу зрозуміла до чого веде вона.

- Так, адже з ваших слів це лише це почуття. У всіх воно виникає, коли ми бачимо людину з рисами, які нам подобаються, та плутаємо це захоплення з коханням. Часто так будуються сім'ї, які з часом розсипаються через нерозуміння один одного.

- Тоді як мені забути Євгенія?

- Це буде складно, але я вам допоможу.