Я чекала вечора. Мені було лячно, адже Ральф на роботу пішов у поганому стані, а може повернутися в ще гіршому. Однак я маю на нього злитися, а не він. Але ця думка якось не тішила, а навпаки - заганяла мене у лихий настрій.
Мабуть, це ще виходили з мене ті невідомі речовини, які я виміняла на коштовність у якогось хлопця. Зараз шкодувала, що так зробила. Та взагалі мені варто було не так бурхливо реагувати на те, що сталося.
Я мала взяти себе в руки, а не тікати з дому, а потім опинитися у Маланюка вдома. Скоріше вже повернутися до Німеччини, де моє життя було настільки тихим та чудовим, що не передати, а тут ми понад місяць та встигли декілька разів із Лаудою посваритися...
Треба дійсно якось рятувати ситуацію, бо так діло може дійти до розлучення, а якщо брати до уваги сьогоднішню розмову, то взагалі...
Весь день я лежала на ліжку. Не могла встати. Все боліло. Час від часу зазирала у телефон та дивилася, коли в онлайн зазирав Ральф та взагалі чи не писав він мені. На жаль, було тихо наче у танку, що втопився у болоті, де навіть жаби не квакають.
Мене таке образило, адже мій чоловік завжди тричі на день нагадував, що кохає мене та питав, як у мене справи, а тут тиша та доволі підозріла. А якщо він дійсно на мене так сильно образився, що...
Так! Досить! Лежати та думати про всяку дурню можна вічно, а ось щоб врятувати ситуацію варто підняти свою дупу та щось робити.
Тому я встала та почала приводити себе в порядок. Нафарбувала очі та губи, одягнула сукню, а ось на приготування вечері часу зовсім не залишилося, але ніхто не скасовував доставку піци.
Рівно о восьмій вечора двері квартири відчинилися. Це сто відсотково був Ральф. Я відчувала його присутність, адже мої вуха чули знайомий шурхіт. Довго думала чи варто йти до нього, але в останній момент відірвала свою п'яту точку від стільця та побігла до дверей.
Там дійсно стояв мій чоловік. Він був сумний, а на столі лежав величезний букет білих тюльпанів. Я кинула погляд на них, в потім на Ральфа.
- Вони гарні, - сказала я.
- Не вийшов сюрприз, - пробурмотів він. - Ти сьогодні маєш гарний вигляд.
- Дякую, - пробіглася на моєму обличчі усмішка, а потім ліва рука потягнулася до квітів.
- Подобаються? - запитав Лауда, дивлячись на те, як я намагаюся вловити тонкий аромат цієї краси.
- Вони неймовірні, - промовила я.
- Тепер ти на мене так сильно не злишся?
- Ні, - дивилася йому прямо в очі, а в душі раділа, що він перший попри свою впертість та принципіальність пішов на примирення.
- Це добре. Але хочу сказати, що мені прикро за свою вчорашню поведінку. Вибач, що не зрозумів твоїх емоцій, але на наступний раз говори правду, щоб знову зробив щось не те, бо я не хочу псувати з тобою відносини, бо люблю тебе.
- Все добре, - стала запевняти його. - Я все пробачаю, а також прошу не тримати зла на мене, якщо щось не так.
- У цьому конфлікті була лише моя вина. Я мав попередньо з тобою все знову обговорити, а не робити таке... Мені боляче дивитися на твою руку...
Моя ліва кінцівка дійсно мала не найкращий вигляд. Уся в синцях та подряпинах, але нічого страшного. Через тиждень шкіра зазнає регенерації та буде, як нова.
- Воно пройде, - дивилася я на чоловіка. - Головне, щоб між нами було все добре.
- Твоя правда.
Цього вечора ми з Ральфом помирилися та домовилися, що усі інтимні експерименти будемо обговорювати завчасно, а не ставити один одного перед фактом. У цей момент наче все повернулося до звичного життя, але чомусь з голови не виходив Євгеній...
#3088 в Любовні романи
#1453 в Сучасний любовний роман
#816 в Жіночий роман
Відредаговано: 20.11.2021