16

Він зачинив двері. Це я почула своїми вухами, а своїм носом відчувала запах його парфумів. Вони були настільки мені знайомими, що здавалося наче не було цих два роки розлуки. Однак, що я несу? Ми ніколи не були фактично разом, бо...

Але більше мене цікавить одне - чому я прийшла саме до нього додому? Чому ноги не понесли мене до Ральфа або на крайній випадок до Діани, яка завжди залюбки мене прийме у будь-якому стані? Це загадка...

Однак чому Маланюк не виставив мене за двері? Чому дозволив пройти до квартири, а зараз залишив та пішов. Хіба не боїться, що я можу щось поцупити, або все тут розтрощити?

Я не могла собі відповісти на ці запитання, але перед ним почувалася зараз дуже незручно. Мені його зайвий раз бачити не хочеться, а тут з'їла невідомі таблетки та опинилася вдома у Євгенія.

Звісно можна вважати, що під час ейфорії, яку я не пам'ятаю, мій мозок якось став не так функціонувати і мене понесло до нього. Можливо я хотіла висловити йому все, що про нього думаю, адже саме так і було. З моїх уст лунали в його сторону лихі слова.

Але дійсно не розумію одного - навіщо я пішла до людини, яку не хочу бачити? Так, я зла на нього, а тут додатково пішла себе бісити. Навіщо?
Проте якщо у цьому є щось глибше? А якщо я прийшла до нього не тільки, аби сказати, яка він скотина та редиска? Не знаю...

Хоча одне я чітко розуміла - мені соромно за свою поведінку, адже він не мав бачити мене такою, а особливо у стані наркотичного сп'яніння. Що тепер Маланюк буде думати? А якщо він розповість Ральфу? Ні! Йому це не потрібно.

Однак я зовсім забула про свою головну проблему - Лауда. Я досі на нього зла за його витівку, але гадаю, що мій чоловік уже поплатився за свою дурну каверзу. Попри свої збочення він мене кохає та гадаю, що цієї ночі він не спав та добряче страждав та картав себе за вчинене. Надіюся, що тепер він ніколи в житті не запропонує мені піти на таке, адже буде боятися втратити. Цікаво, а Ральф уже побіг до правоохоронців, аби заявити про моє зникнення? Чи можливо обдзвонює всіх наших знайомих?

Мені хотілося взяти до рук телефон, але тільки цієї миті до мене дійшло, що він в авто, яке знаходиться... Чорт я не пам'ятаю, де точно стоїть воно. Треба почати згадувати, що там було у тому парку...

Пів години я напружувала свою сіру речовину, поки вона не видала мені потрібні спогади. Я згадала, де авто. Воно стоїть біля парку, який розташований в радіусі двох кілометрів від будинку Маланюка.

Такий збіг обставин трішки підняв мені настрій, адже далеко кудись йти особливо не хотілося. Я досі відчувала дику слабкість. Ноги були ватними, а ліва рука зі синцями неймовірно боліла, однак краще прокинутися на комфортному дивані, а ніж на сміттєвому баку.

Коли я зачинила двері квартири Євгенія, то мене вдарила ностальгія. Вони так знайомо звучали... Але досить цих сліз! Мені треба повертатися додому, поки Ральф не перевернув місто.

Моє авто дійсно стояло на тому місці, де пам'ятав мій мозок. У кишені сукні я знайшла ключі та за хвилину сиділа в салоні. Мобільний телефон лежав на задньому сидінні. Я взяла його до рук, але він розрядився. Мабуть, з ним таке зробили дзвінки мого чоловіка, але з однієї сторони - буде йому наука.

Як тільки моя нога вступила на поріг квартири, то з кімнати вибіг Ральф. На ньому не було обличчя. Червоні очі говорили, що він не жалів сліз. Мені стало аж боляче бачити його в такому стані, але у мені досі вирувала злість.

Він хотів обійняти мене, але я не дала йому це зробити. Я відійшла у сторону, схрестила руки на грудях та насуплено на нього дивилася. Тепер нас чекала дуже серйозна розмова.