Брехня, яка зруйнувала нас

Розділ 9. Чому вона досі викликає в мені бурю?

Кай

Я їхав додому і думав про те, що сталось. Коли Аманда вийшла з кафе, я поїхав за нею, але мене перервав дзвінок по роботі, і я мав відповісти. Вирішивши всі робочі проблеми, я став шукати Аманду. Поїхав я за нею, тому що мене перехопило дивне передчуття біди, тому я почав шукати Аманду, але не зміг найти. Але почув хлопця, який доволі голосно сказав:

— Будеш слухняною, то потім відпущу.

Тому я припаркував байк і пішов на звук, а коли побачив, як незнайомець торкається тіла Аманди, все перестало існувати, і здоровий глузд покинув мене. Мене накрила червона пелена. Сам не знаю чому, але коли я побачив, як вона тремтить, знесло башню просто. І я вдарив того хлопця, хоча я дуже рідко так жорстоко вирішую проблеми. Прийшов я в себе, коли Аманда встала за мою спину. Тоді мене наче паралізувало, я наче повернувся на дев'ять років тому.

Дев'ять років тому

Наша з Амандою друга зустріч. Тепер я вирішив запросити її в ресторан. Після чудово проведеного часу ми вирішили прогулятись.

— Знаєш, Кай, мені вже дуже цікаво, яка буде наша третя зустріч, а то я навіть не знаю, чого від тебе очікувати, — сказала Аманда, їдучи поряд і ледве стримуючи сміх.

— Наша третя зустріч буде ще кращою.— Я вже знаю, яка вона буде та куди ми підемо, але для неї хай це буде сюрприз.

— А то ти вже знаєш, яка вона буде і куди ми підемо, а мені скажеш...

Не встигла вона договорити, як в неї врізався хлопець. Я її підхопив під руку, тим самим не давши впасти.

— Дивись, куди йдеш, вівця, — сказав хлопець в капюшоні і захотів піти далі, але я не дав. Я схопив його за лікоть.

— Слухай, ти в неї врізався, а не вона в тебе, ясно? — сказав я загрозливо і пронизуючи поглядом цього хлопця.

Він вирвав свою руку, випрямився і зняв капюшон. На вигляд хлопцю років 17, але видно, що він в стані алкогольного сп'яніння. Він зробив крок до мене, і Аманда вирішила вийти вперед, але я перехопив її руку і завів її за свою спину.

— Твоя вівця всю дорогу загородила, поняв?

Все, кінець моєму терпінню. Єдина думка, яка пролетіла в голові перед тим, як я вдарив хлопця і розбив йому губу. Він розвернув голову, а Аманда взагалі була в ступорі, бо я не почув від неї жодного слова.

— Ти що, тварина, офігів? Ти хто такий, щоб мене бити?

Злість бушувала в жилах цього хлопця, і він захотів мене вдарити. Аманда це помітила і схопилась за мою футболку. Я відчував, що вона почувається зі мною захищеною. Я перехопив руку хлопця і заламав її, а він почав кричати.

— Проси пробачення в неї швидко!

Хлопець пручався, а я все більше тиснув.

— Вибач, я не хотів образити тебе.

Коли він це сказав, я його відпустив і наостанок сказав:

— Зав'язуй з алкоголем, а то не знаєш, чим це може закінчитись.

Я взяв Аманду за руку, і ми пішли далі. Ми йшли мовчки, так і тримаючись за руки.

— Кай, ти як? Він тебе не вдарив? — сказала Аманда після довгого мовчання.

— Та ні, все добре. А ти як?

— Та я теж нормально. О, ми якраз підійшли до мого будинку. Дякую велике, що провів, і дякую за цей вечір.

— Нема за що. Пам'ятай, в нас ще одна зустріч.

Вона мені посміхнулась і зайшла в будинок. Я пересвідчився в тому, що вона зайшла в будинок, і сам викликав таксі та поїхав додому.

Я посміхнувся, згадуючи цей момент дев'ятирічної давності. Припаркувавши байк, я зайшов в будинок, налив собі води та сів на крісло. Думки крутились, мішались в голові. Я думав про все: про Аманду, про те, що сталось, про свій бізнес.

Наразі я перебуваю у відпустці. Я довірив свою компанію Рею, моєму довіреному другу. Він зараз заміняє мене і є директором, але скоро я знову сяду за стіл директора компанії і погрязну в робочих справах. Можливо, це мені допоможе менше думати про минуле.

Але мене дивувало одне питання: чому я їй допоміг? Тому що я допоміг би кожній людині, яка потребує допомоги, чи через те, що вона моя колишня дівчина?

Ну точно перше, через те, що я ніколи б не пройшов мимо людини, яка потребує допомоги. Щоб я в собі не змінив- це людяність вона завжди залишається в мені.

Я прийняв душ та ліг спати.

Аманда

Я прокинулась від того, що поряд зі мною хтось сів. Відкривши очі, це сиділа Міла. Вона була дуже збентеженою. Я це одразу помітила по її тремтячих руках.

— Міла, що сталось? — сказала я, сідаючи на ліжко, а Міла перевела на мене свій погляд.

— Аманда, ти тільки не хвилюйся, але твоя мама в лікарні.

— Що? Як так сталось? Чому?

Почала я задавати купу запитань, швидко встаючи з ліжка та починаючи вмиватись. Міла теж підскочила до мене.

— Амандо, не хвилюйся. В неї підскочив тиск, вона знепритомніла, і я викликала швидку, і її забрали в лікарню. Сказали, що в неї все добре.

Я чула, як тремтить її голос. Я вже встигла вмитись, почистити зуби і почала вдягатись.

— Де це сталось? Кажи.

— На вулиці. Ми пішли погуляти, їй стало зле. Я викликала швидку, і коли її швидка забрала, я прибігла сюди і прийшла до тебе, щоб розказати. Я ж хотіла тебе будити, але ти прокинулась і без мене. Але, Амандо, ти так не хвилюйся. Лікарі сказали, що немає нічого критичного, все добре.

— В якій вона лікарні?

Я проігнорувала всі її заспокійливі фрази.

— В центрі міста. Лікарня, пам'ятаєш? Ось вона там.

— Окей, поїхали.

Вдягнувшись і викликавши таксі, ми поїхали в лікарню. Я намагалась себе по дорозі заспокоїти, але виходило не дуже.

Ми доїхали за годину через затор. Я вийшла з таксі, а Міла розрахувалась. Ми забігли в лікарню, і я підійшла до реєстратури.

— Доброго дня.

— Доброго.

— Мені потрібно знати, як почувається Марина Селіста.

— А ви хто їй будете?

— Я її донька, Аманда Селіста.

— Ага, добре, зараз секундочку.