Розділ.8 порятунок.

— Що ти робиш? Пусти мене, — кажу я і починаю виривати руку, але його хватка тільки міцнішає з кожним моїм рухом, його пальці до болю стискають мою руку.

— Досить ламатись, поїхали до мене, — сказав він і почав підходити до мене ближче. Я почала відходити назад, але не змогла далеко відійти, оскільки він все ще тримав мою руку та стискав так сильно, що там будуть синці, я в цьому впевнена, а мене глушила паніка: що робити, як втекти? Вдарити його не вийде, він два метри зростом і йому років 23. Що робити?

— Пусти мене, а то буду кричати, — єдине, що змогла з себе видавити я, а він лише посміхнувся, і я знала: ця посмішка нічого хорошого не несе. Ми самі в якомусь провулку, тут нікого немає, мене ніхто не почує, а якщо навіть кричати, то приверну увагу ще більше якихось алкашів.

— Ну чому не кричиш? Зрозуміла, що тебе тут ніхто не почує? Давай будь слухняною, і я тебе потім відпущу, — сказавши це, він силоміць притягнув мене до себе та охопив своїми мерзенними руками. Від нього несло алкоголем, а паніка повністю охопила мене. Я боялась поворухнутись. Невже це все? Кінець?

— Пусти мене, — хотіла я це сказати суворо, але це прозвучало як писк.

А він посміявся та почав від талії лізти своєю рукою прямо до моєї шиї. Я спробувала звільнитись, але не вийшло. Він сильніше стиснув мені талію іншою рукою.

На очі почали навертатись сльози від безвиході і від того, що я нічого не можу зробити. Я намагалась відштовхнути його руками, які вперла йому у груди, але він не реагував.

— Пусти її, або я тебе вб'ю, — почувся рідний голос, і такий серйозний, грубий, і мені на мить здалося, що це неправда, що це в мене галюцинації слухові, але ні.

Хлопець, який до мене прилип, так і продовжував тримати мене за талію, відповів:

— Ти хто такий? Іди туди, куди йшов.

Я повернула голову і побачила Кая. Я бачила лють, яка палала в його очах, а по моїх очах вже текли сльози.

— Я сказав: пусти її, якщо хочеш залишитися цілим.

Його голос був дуже серйозним, настільки, що по моїй спині пробігли сироти. Він не жартував.

Я знову спробувала вибратись, але хлопець не дав. Він схопив мене за руку, і біль знову пронизав тіло. Я і сама не знаю, як це все так швидко сталось. Пам'ятаю, я крикнула, а потім хлопець вже лежав на  а над ним стояв Кай, який тяжко дихав.

Сама не розуміючи чому, я встала за спину Кая, сховалась за ним як за щитом, і він це відчув. Я бачила, як він випрямився, коли хлопець встав, і він огородив мене рукою, повністю закривши мене собою.

— Ти що, очманів? — крикнув той хлопець.

Його губа була розбита, а з неї текла кров, і він був злий, і мені стало страшно, коли він зробив крок до нас. Я вхопилась в худі Кая, а Кай... Він глянув в обличчя хлопця.

Кай був вищий того хлопця на пару сантиметрів, зате статурою був сильнішим. По Каю було видно, що він регулярно ходить в зал, чого не скажеш про того хлопця.

— Я ж попросив її відпустити, хіба ні?

Спокій, що лунав в голосі Кая, лякав сильніше, ніж крик.

— Та яка тобі різниця? Що, героєм вирішив себе відчути?

— Я не буду тебе ще раз бити, але знай: підійдеш до неї ще раз — і ти труп, зрозумів?

Я бачила, як хлопець осікся, як він відійшов назад, а потім на знак згоди кивнув і пішов.

Настала тиша.

Кай розвернувся до мене, і я теж зробила крок назад, щоб подивитись йому в обличчя, сама не помітивши, як почала тремтіти чи то від холоду, чи від шоку, а ще в мене боліло зап'ястя, за яке мене схопив хлопець, але я не приділяла цьому значення.

Однак Кай придивився. Він зняв з себе худі і дав мені.

— Тримай, вдягни, а то захворієш.

Вся лють, що була в його очах, зникла. Тепер там з'явився холод.

— А ти? — ледь вимовила я, стукаючи зуб об зуб.

— А мені не холодно.

Я взяла худі Кая і одягнула. Мене окутав аромат м'яти та ментолу.

— Кай, а що ти тут робив? Я, звісно, дуже рада, що ти мені допоміг, але як ти тут опинився?

— Я вирішив покататись і почув твій крик. От і приїхав допомогти. А ти чому вночі ходиш такими провулками?

Я бачила, що Кай не бреше.

— Я просто дихала свіжим повітрям, а потім з'явився він. Захотів познайомитись, а я відмовила, і він схопив мене за руку. Сказав, що якщо я буду слухняною, то він мене відпустить, а я не могла нічого зробити.

Я сама не зрозуміла, коли почала плакати. Сценка , що було б, якщо Кай не встиг, малювалась в голові і робила ще гірше. Я ридала, а плечі мої здригались.

А потім мене охопили сильні руки і притиснули до себе. Кай обійняв мене і почав гладити по волоссю, як колись, коли я плакала, заспокоював наче маленьку дівчину.

Я спершу здивувалась, але обійняла його у відповідь, притиснулась до нього та дала волю емоціям.

— Все добре, Аманда. Він більше до тебе навіть не підійде, я обіцяю. Ніхто не зможе тобі зашкодити.

Його слова звучали як клятва, і мені хотілось в неї повірити, але я пам'ятала, яких він про мене думок.

Трішки заспокоївшись, я прийшла до себе та відпустила його з обіймів.

— Чому ти нікому не зателефонувала?

— Тому що телефон  сів.

Я демонстративно показала йому телефон і пару разів натиснула на кнопку увімкнути телефон.

Упевнившись, що я не брешу, він кинув:

— Добре. Тоді я завезу тебе додому. Пішли, байк припаркований недалеко.

В мене вже не було сил сперечатись, я пішла.

Поки ми йшли по провулку, я від будь-якого шуму здригалась і хапала Кая за руку, а він тільки стискав її, ніби мовчки говорячи: все добре.

Ми сіли на байк і поїхали. Я охопила торс Кая і прислонила голову до його спини. Я настільки захищено себе з ним почувала, що це почало лякати. Я не повинна була такого відчувати, але я ніби знову перетворювалась в шістнадцятирічну дівчину, і навіть зараз відчуття безпеки з Каєм не пройшло.

З ним я можу сказати, що я почуваюся захищеною.