Розділ.6 Я все ж таки сів на байк.

Кай

Сьогодні день народження Аманди. Я сам не розумію, навіщо пам'ятаю, коли в неї день народження. Якось автоматично виходить. З того дня, як вона з'явилась, я не можу перестати думати про неї і сам себе за це ненавиджу. Навіщо я про неї думаю?

Я вирішую поїхати покататися на байку, щоб перестати думати, а швидкість завжди мені в цьому допомагала. Тому я вдягаю шолом та сідаю на байк. Я швидко їду трасою і під'їжджаю до кафе. Заходжу, замовляю каву та сідаю за столик, згадуючи нашу першу зустріч після пролитої кави.

Дев'ять років тому

Я сиджу в кафе та чекаю Аманду. Я написав їй, що треба зустрітися в кафе. Це буде наша перша зустріч із трьох. Я замовив нам каву, і вона якраз прийшла вчасно. Що дивно для дівчини. Я завжди думав, що всі вони запізнюються на такі зустрічі.

— Привіт, — кажу я, посміхаючись, та оцінюю її поглядом.

На ній вдягнені джинси і кофта, волосся зібране в хвіст, і на обличчі немає макіяжу, що дуже дивує і радує одночасно, тому що вона і без макіяжу красива.

Вона сідає навпроти мене і, посміхаючись, відповідає:

— Привіт. Навіщо покликав? Ти сказав, що це терміново. Так що сталося?

Я не стримую сміх.

Так, я дійсно їй так написав, але справа не настільки серйозна, щоб вона так непокоїлась.

— Так, але справа не настільки серйозна. Заспокойся трішки.

Вона видихає, сідає рівніше, ніби кажучи: «Ну, розповідай».

Я поправляю свою футболку та відповідаю:

— Пішли в парк розваг. У мене два квитки, а самому йти нудно.

Я уважно дивлюсь на її обличчя. Вона спершу дивиться на мене як на дурника, а потім починає сміятись.

— Ти зараз серйозно? І це і є серйозна тема?

— Ну так. Для мене це дуже серйозно, — кажу я і сам не стримую сміху. — Ну так що, пішли?

— Що, прямо зараз? — здивовано запитує вона.

— Ну так, пішли.

Я оплачую каву, і ми виходимо. Я замовляю таксі, і ми чекаємо його. Біля нас проїжджає байкер на шаленій швидкості. Чесно, аж дух перехопило.

— Це ж настільки небезпечно. Як взагалі можна на ньому їздити?

— Жесть, — каже Аманда і додає: — Ти бачив, на якій шаленій швидкості він поїхав? Так же можна і розбитись. Не люблю байкерів.

Я повертаю голову і дивлюсь на дорогу, де тільки-но проїхав байк, і відповідаю:

— Так, я теж таке не підтримую. Ніколи б не сів на байк. Ну, ніколи в житті.

Вона киває.

— Я теж.

Під'їжджає таксі. Ми сідаємо і їдемо до парку. І я розумію, що мій план працює. Це тільки одна з перших трьох зустрічей, але Аманда вже почувається зі мною безпечно. Це я потім ще в кафе , коли вона погодилась зі мною поїхати в парк розваг.

Аманду вперше я побачив ще до пролитої кави. Оскільки я на два роки старший, я вперше побачив її ще тоді, коли вона була в 9 класі. Я приходив до школи, бо був в 11-му і випускався.

Вона мені одразу сподобалась, але мені сказали, що в неї є хлопець, і я не підходив до неї. А коли я побачив її знову, зрозумів, що хочу дізнатися її краще. Плюс до того її найкраща подруга сказала, що в неї немає хлопця.

Я також запитав у неї, чи подобається Аманді парк розваг, і вона сказала, що так, тому тут було легко.

Час у парку розваг пройшов чудово. Ми їли солодку вату, каталися на атракціонах, ходили в тир, а потім я провів її додому.

По дорозі ми багато про що говорили. Вона сказала, що хоче стати успішним архітектором і створити свою компанію, назвавши її ArchVision.

Я повернувся додому та написав у замітках:

«Допомогти Аманді відкрити компанію і назвати її ArchVision».

Із спогадів мене вириває гудіння телефону. Я дивлюся, хто телефонує. Це Рей — директор моєї компанії, яка називається ArchVision.

Так, я створив компанію, про яку мріяла Аманда, і назвав її так, як хотіла вона.

Я зробив це після розставання. Створив її, щоб завжди пам'ятати, хто така Аманда та що вона зробила. Те, як вона вбила старого Кая. Як розтоптала його серце. Як зруйнувала його мрії. Як вбила те кохання.

Але тепер усе по-іншому.

Я створив себе нового. Того, кому вже не можна розбити серце. Я не будую довгих стосунків. Та й взагалі стосунків не будую.

Але я не тільки створив компанію. Я ще й усе ж таки сів на байк, хоча колись обіцяв цього не робити. Але це єдине, що допомагало не думати про неї.

Я виринаю з думок і відповідаю Рею:

— Так.

— Привіт. Слухай, ти ж пам'ятаєш про контракт? Нам його підписувати.

Я коротко відповідаю:

— Так, підписуйте.

А після кидаю слухавку.

Випивши каву і оплативши рахунок, я знову сідаю на байк і їду додому.

Заходячи додому, я наливаю собі віскі і сідаю у крісло, намагаючись розслабитися.

Я п'ю віскі, а потім згадую, що на гонку Аманду привела Каміла. А отже, вони зустрілися ще до гонки. Тому є шанс дізнатися, про що вони говорили.

Я швидко дістаю телефон і набираю номер Каміли.

Вона бере слухавку одразу.

— Привіт, — говорить вона писклявим голосом, від якого мене аж пересмикує.

— Привіт. Скажи, ти зустрічалася з Амандою до гонок?

Повисла пауза. Я почув видих на тому кінці слухавки.

— Так, бачилися. То через це ти мені телефонуєш?

— Так, через це, — різко випалюю я і дивлюся в склянку з віскі. — Про що ви з нею говорили? Що вона питала та що ти їй розповідала? Кажи, Каміло.

Вона вагалась. Це було зрозуміло з того, як довго вона мовчала, а потім сказала:

— Ми зустрілися, коли вона приїхала. На другий день я покликала її в кафе і розповіла їй про тебе. Розповіла, як ти змінився. А потім сказала, що ти береш участь у нелегальних гонках.

Вона аж дар мови втратила, а потім запитала, чи їду я. І коли я сказала, що так, вона відповіла, що їде зі мною і що їй треба поговорити з тобою. Ось так.