Розділ 4 Три зустрічі

Я подивилась на нього здивовано. Він теж дивився на мене, і здалось, що він хоче щось запитати, але не наважується. Я дивилась на нього, і в пам’яті згадався момент

дев’ять років тому.

Після школи я зайшла в кафе і побачила за столиком того хлопця, на якого сьогодні зранку вилила каву. Він сидів за столиком і дивився у вікно, і тепер я змогла його роздивитись: високий, а фігура свідчить про те,  що  він займається спортом, а ще він дуже милий. Я подивилась на нього, і усмішка сама з’явилась на лиці, тому без роздумів я підійшла до нього.

— Привіт, — сказала я.

Він одразу повернувся до мене і, посміхнувшись, відповів:

— Привіт. Ну що, встигла?— запитав він, і я тихо засміялась.

— Так, встигла. Слухай, давай я тебе кавою пригощу на знак вибачення.

Він глянув на мене і похитав головою на знак відмови.

— Ні, я не звик пити каву за рахунок дівчини, в мене такий принцип. Давай краще я замовлю каву.

Я уважно на нього глянула і спочатку не повірила, а потім додала:

— Ну це я на тебе каву вилила, тому це я повинна каву купувати, хіба ні?

Він посміхнувся і відповів:

— Ні. Сідай, а я піду каву замовлю. До речі, яку любиш?— запитав він, встаючи зі стільця.

— Капучино з молоком, один цуко

Він купив каву і, підійшовши до столика, сів та сказав:

— Знаєш, я хочу тобі дещо запропонувати, — сказав він, уважно дивлячись на мене.

— Що? — з недовірою запитала я.

— Ти ж хочеш переді мною вибачитись, правда?

Я кивнула.

— Тоді давай ти дещо зробиш.

Чесно, тепер я дивилась на нього як на маніяка, але я все ж таки тримала себе в руках.

— Що зробити? — сказала я, а сама вже придумувала план втечі, щоб втекти, якщо що.

— Дай мені три зустрічі.

Я, не розуміючи, на нього глянула і, коли оговталась, запитала:

— В сенсі?

— Ну дивись, сходи зі мною на три зустрічі.

Я видихнула, оскільки немає ж нічого поганого, якщо сходити з ним на три зустрічі, тим паче тоді моя совість буде спокійна, тому я, усміхнувшись, відповіла:

— Добре, — коротко відповіла я і зробила ковток кави.

— Ну тоді дай мені свій номер, щоб ти була зі мною на зв’язку, а то як я тобі скажу, де ми будемо зустрічатись?

Я уважно на нього подивилась і зважила всі за і проти, і вирішила, що все-таки була не була, і я дала йому свій номер телефону. Ми поговорили, і коли ми вже прощались, я запитала:

— А як тебе звати?

— Кай, — сказав він. — А тебе?

— Аманда, — відповіла я.

— Ну тоді до зустрічі, Амандо.

— До зустрічі, Кай.

Він пішов в одну сторону, а я в іншу.

Зі спогадів мене вирвало те, що Кай заговорив:

— Амандо, треба поговорити.

Я кивнула.

— Тоді сідай на байк, — сказав він.

Я підійшла до нього. Він дав мені шолом і допоміг його надягнути, і мене огорнув запах м’яти, як із минулого. Я сіла на байк, обхопивши його пояс, і ми поїхали. Я відчула вітер, який пронизував тіло, але  по логіці я повинна була боятись сісти на байк, оскільки ні разу на ньому не каталась, проте, з Каєм, я відчувала себе в безпеці.

Ми їхали, і я ловила себе на думці що краще було б, якби я не розлила ту каву і не погодилась на умову трьох зустрічейю. Краще було б, якби ми взагалі не зустрічались. Тоді йому не було б так боляче, і він не катався б на байку. Але я зрозуміла, що минуле змінити не можна, проте можна змінити майбутнє.

Ми під’їхали до кафе. Я злізла з байка, і ми зайшли в кафе. Ми замовили каву і, оплативши її сіли за столик біля вікна. Я глянула у вікно: нічне місто, вогні і ресторани — настільки красиво, що навіть казково. Я подивилась на Кая. Він теж дивився у вікно, але, коли помітив мій погляд, то повернувся до мене і сказав:

— Навіщо ти приїхала? — сказав він холодно, а його лице не виражало зовсім нічого.

— Маму провідати. Приїхала через місяць, поїду назад.

— Зрозуміло, — сказав він і зробив ковток кави.

І тепер я задала питання:

— Чому ти береш участь у нелегальних гонках?

Він посміхнувся, але це була не мила посмішка, а зухвала.

— Бо захотів. Тобі яка різниця?

Я відвела від нього погляд. Сльози почали навертатись на очі, але я їх стримала та зробила великий видих. Він правий — яка мені різниця?

— Ти правий, ніякої. А що між тобою і Камілою? — запитала я.

Я не розумію навіщо, але хотілось почути відповідь від нього.

— Між нами нічого. Нічого серйозного.

Я напружилась від такої інтонації, і я зрозуміла: можливо, нічого серйозного немає, але точно щось між ними є.

Але з роздумів мене вирвав голос Кая:

— Амандо, я не так просто тебе сюди покликав, мені треба з тобою поговорити.

Я сіла рівніше, відчуваючи його твердість у голосі.

— Говори.

— Амандо, не наближайся до мене, не ходи на гонки і забудь про мене взагалі, окей?— сказав він, дивлячись на мене, а потім підвівся, кинув «пока» і пішов.

А я залишилась сама, і сльози потекли з очей. Я бачила, як він сідає на байк, як він поїхав, а я опустила очі в каву і дивилась на неї.

«Не наближайся до мене, Амандо».

Його слова лунали в голові.

Я вийшла з кафе, викликала таксі і поїхала додому. Коли я зайшла додому, всі спали, тому я теж сходила в душ і пішла спати.

Прокинувшись, я пішла на кухню. На кухні вже сиділа мама і Міла.

— Добрий ранок, доню.

— Добрий, — коротко відповіла я.

А Міла огляділа мене і зрозуміла, що щось не так. Коли мама пішла з кухні, вона підійшла до мене.

— Амандо, що сталось? Я ж бачу, що щось не так. Давай, розказуй.

Я кивнула, взяла її за руку і повела на диван. Ми сіли, і я їй розповіла все: від того, що у Каміли з Каєм якісь незрозумілі відносини, до того, що він сказав мені не наближатись до нього.

Вона розявила рот, а потім сказала:

— Амандо, то це виходить правда, що він бере участь у нелегальних гонках?