Розділ 3 Гонка

Я вийшла на вулицю і стала чекати, коли приїде Каміла. Я не знаю, що скажу Каєну, але мені потрібно дізнатись, як він жив ці 5 років, чому настільки змінився та почав їздити на нелегальних гонках. З роздумів мене вирвало світло фар. Каміла під’їхала та опустила вікно.
— Привіт ще раз, Амандо, ти впевнена, що хочеш туди їхати?
Я кивнула та сіла в машину. Каміла мовчала, а потім заговорила:
— Амандо, чому ти туди їдеш? І тільки не говори, що тобі сподобались гонки, я в ніякому разі не повірю.
Я посміхнулась та сказала:
— Каміла, я їду туди, щоб поговорити з однією людиною, розумієш?
Вона кивнула.
— Ну тоді добре. А та людина, з якою ти хочеш поговорити, це Кай?
— Так, Кай. А є якісь проблеми?
Я бачила, як Каміла стиснула кермо.
— Та ні, немає, — сказала вона, і на її обличчі заграла підозріла посмішка.

За годину ми були на місці. Коли я вийшла, я оніміла: гучна музика, купа байкерів і купа напівоголених дівчат, які крутились навколо них. Також я побачила трасу — там вже стояли байкери, і серце стиснулось, коли я побачила там Кая. І біля нього теж була одна із дівчат — вона вішалась на нього, але відповідної реакції я не побачила.

А потім Каміла взяла мене за руку і повела до Кая. Я її зупинила та запитала:
— Хіба нам можна туди? Вони ж на старті стоять.
Каміла глянула на мене, стиснула мою руку та відповіла:
— Вони поки стоять, ще не скоро поїдуть, до них можна підійти. Пішли.
Я кивнула, і ми пішли до Кая.

Коли дівчата розступились, ми з Каєм зустрілись поглядом, і він напружився. Каміла відпустила мою руку та підійшла до Кая. Тепер напружилась і я. І тут Каміла зробила те, на що я зовсім не очікувала — вона поцілувала Кая в щоку. Я просто остовпіла. Я не могла нічого сказати, а просто дивилась на те, як Каміла обіймає Кая. Кай теж дивився на мене, але він нічого не говорив.

Каміла повернула голову до мене та, тримаючи Кая за руку, сказала:
— Амандо, я хотіла тобі сказати це ще в машині, але не змогла, тому кажу зараз — ми з Каєм разом.

Я подивилась на неї таким поглядом, що якби погляд міг спопелити, то від Каміли вже нічого б не залишилось.
— Зрозуміло, — сказала я та перевела погляд на Кая.

І він нарешті заговорив:
— Амандо, що ти тут робиш? Наскільки я пам’ятаю, ти не любиш такі місця.
— Наскільки я пам’ятаю, ти теж. Але ти зараз сидиш тут на байку, і в мене є запитання — чому?
Він зміряв мене поглядом, а потім сказав:
— Життя змусило.

Я одразу відчула, як серце пропустило удар. Це через мене він тут сидить на байку та їздить на нелегальних гонках, через те, що я зробила тоді. Але я не встигла нічого відповісти, як флаг-гьорл вийшла на дорогу та почала відлік.

Я зійшла з траси та пішла до всіх інших вболівальників. Ми востаннє зустрілись з Каєм поглядом, і він надягнув шолом.

— Раз, — сказала вона та підняла прапор.
— Два, — вона опустила прапор на середину.
— Три! — сказала вона, і байкери стартонули.

Я дивилась на це все, не в силах повірити, що за п’ять років він так змінився. Я стояла мовчки, дивлячись на те, з якою швидкістю вони їдуть.

Аж тут до мене підійшла Каміла. Після того, що сталося, я її бачити взагалі не хотіла. В мені прокинулось те почуття, яке повинно було зникнути за п’ять років, але ні — це почуття кололо з новою силою. І я говорю про відчуття ревнощів.

— Амандо, — звернулась до мене Каміла.
Я, не відвертаючи погляду від траси, відповіла:
— Що?
— Ти ж не ображаєшся, що я забрала Кая собі?
Вона сказала це так самовпевнено, що хотілось вдарити її в пику.

— Каміла, мене цікавить одне запитання.
— Яке? — запитала вона, широко всміхаючись.
— Тоді, коли ми навчались у школі, ти ніколи не цікавилась Каєм. Чому зараз почяла?— 
Запитала я.
— Тому що зараз він байкер, їздить на байку, і за ним бігають дівчата, тому що він крутий, розумієш? — вона повернула голову до мене та продовжила. — А в школі він був не таким. Він був милим, ніколи не сварився, ну був підкаблучником, а точніше — він був твоїм підкаблучником, постійно все для тебе робив, був тряпкою. А потім ти його кинула, і він став тим, ким зараз є. Тому дякую тобі.

Я не знаю, що мною керувало, але коли я почула слова “підкаблучник” і “тряпка”, в мене запалала лють. Я з усієї сили дала їй ляпаса. Коли пролунав хлопок, моя рука почала пекти, а голова Каміли повернулась в сторону.

Я не хотіла так сильно вдарити, але вона заслужила. Я бачила, як Каміла повертає голову, і в її виразі тепер немає тої самовпевненої Каміли — тепер в її очах читається лють.
— Як ти посміла мене вдарити?! — сказала вона з такою люттю.
— Це за те, що ти назвала його підкаблучником і тряпкою! Зрозуміла? Ти хто така, щоб про нього так говорити? Ти просто стерва, яка думає тільки про себе!
— Як ти смієш мене стервою називати?! — сказала вона.
На що я склала руки на грудях і сказала:
— А яке право ти мала його так називати?
— Ну я ж сказала, що він змінився.

— шкода, що ти не змінилась — як була мерзотою, так і залишилась нею.— Сказала я.

Вона підняла руку, щоб вдарити мене, але я перехопила її руку.
— Не смій мене бити, зрозуміла?

Я бачила, як вона червоніє від люті. Вона звільнила свою руку та пішла, а я мовчки повернулась і стала дивитись на трасу.

Пройшло хвилин 10, і пролунав рев байкерів. Я уважно дивилась на те, хто виграє, і підсвідомо вболівала за Кая. І він переміг. Всі почали аплодувати, до нього підійшли друзі, дівчата, та я побачила Камiлу, яка теж до нього підійшла.

Я відчула лють, але не стала нічого робити — розвернулась і пішла. Коли я вже дійшла до виходу, я почула знайомий голос:
— Стій!

Я розвернулась і побачила Кая…