Розділ 23

Минув рівно рік.

Рік із того дня, як серце Олівії розірвалося на шматки, коли вона дізналася, що Харпер загинув.

Рік болю, безсонних ночей і тиші, яку не могли заповнити ні люди, ні робота.

Сьогодні вона стояла перед дзеркалом у кабінеті копанії Гаррі — той самий, який об'єднав їх з Харпером.

Її руки трохи тремтіли, коли вона поправляла мікрофон на лацкані сукні.

Все мало виглядати як свято — світло прожекторів, журналісти, інвестори, музика, шампанське…

Та в її душі сьогодні був лише холод.

Адріан, як завжди спокійний, зібраний, стояв поруч.

Тепер він очолював компанію Гаррі — після суду й довічного вироку батькові саме він успадкував усе.

І саме він разом з Олівією вирішив завершити цей проєкт — готель, що став символом болю і відродження.

Коли світло у залі пригасло, ведучий оголосив промову Адріана.

Тиша впала миттєво.

Він піднявся на сцену, глянув у зал, повний камер і облич, і його голос пролунав рівно, чітко:

 — Цей готель чудово спроектувала моя дружина — Олівія, — і мій покійний брат, Харпер.

Цей готель зблизив їх до максимальності. Вони змогли пробачити один одного за старі помилки.

І тепер він процвітає — як символ сили, прощення й любові.

Цей готель завжди буде успішним, бо в ньому живе їхня спільна душа.

У залі — оплески.

Олівія ледве стримала сльози.

Їй потрібно було вийти, сказати кілька слів… просто подякувати людям.

Вона піднялася, вдихнула повітря, але в грудях стискалося від болю — рівно рік тому вона втратила його.

І саме в цей момент за її спиною пролунали кроки.

Тихі, але впевнені.

Гомін у залі стих.

Олівія обернулася — і все навколо ніби зупинилося.

На сцену вийшов Харпер.

Живий.

Справжній.

Його обличчя було трохи блідіше, ніж вона пам’ятала, волосся коротше, погляд — холодний, напружений, кульгав на праву ногу.

Та це був він.

Люди в залі перешіптувалися, хтось схопився з місця, камери блиснули спалахами.

Адріан застиг, мов кам’яний, не в змозі зробити жодного руху.

Харпер підійшов до мікрофона, його погляд ковзнув по обличчях гостей, потім — на Адріана, і нарешті зупинився на Олівії.

Його очі були сповнені не болю, не радості — ненависті.

— Готель справді чудовий, — сказав він рівно, холодно. — Я мав честь зупинитися в ньому на кілька днів.

І мушу визнати, мені дуже подобається наша робота з Олівією над ним.

Його голос пролунав, як удар.

Олівія відступила на крок, її серце вибухнуло панікою.

Вона не могла повірити у те, що бачить.

Не могла зрозуміти — як? як це можливо?

Адріан зробив крок уперед, ніби захищаючи її, але Харпер навіть не глянув у його бік.

Його погляд був прикований лише до неї.

До жінки, яка колись розбила йому серце, а потім — оплакувала його смерть.

У залі запанувала тиша.

Тільки десь позаду блиснули камери журналістів і пролунали перші крики здивування.

Але для них усіх час зупинився.

Між ними — три погляди.

Минуле, теперішнє і щось темне, що знову починало рухатися з глибини їхнього спільного минулого.